Головним персонажем твору Галини Малик є дівчинка Галя – школярка, яку всі називають Аля. Перший Недорадник — головний негативний персонаж казки. Він опинився в Недоладії через те, що Аля не домалювала йому голову. А без голови він не міг стати королем. Заздрість до Недороля зробила Недорадника жорстоким — він відрубав людям голови лише задля того, щоб знайти таку, на яку потім можна надіти корону. Жага влади стала метою його існування. Коли Аля повернулась додому і домалювала йому голову, він назавжди зник з Недоладії, але залишився намальованим на портреті в її кімнаті. Недороль Десятий — правитель Недоладії. Він не поганий, але занадто м’який, як для короля, тому й не має потрібного авторитету. Саме тому Перший Недорадник робить що хоче, а Недороль йому не забороняє (навіть убивати людей!), бо дуже боїться, що той відбере в нього корону. Але він допомагає Алі, тому що розуміє, що вона — його єдиний шанс позбавитись суперника. Недочеревик — спритний, магічний, дивний. Недочеревик — персонаж нейтральний, тому що він не підтримує ні Алю, ні Недорадника. Він лише робить свою справу — стежить за тими, хто чогось не доробляє і притягує їх та їхні «вироби» в Недоладію. Усі герої потрапляють у цю країну завдяки йому. Недолацько – негарний, доброзичливий, привітний. Недоладька не домалював один хлопчик, тому він мав дивну зовнішність. Голову прикрашав шкіряний капелюшок з півнячою пір’їною збоку, капелюшок сидів криво, лівого вуха зовсім не було, очі на місці, зате одне більше, а друге — менше, ніс набік скривлений, губи перекошені, навіть ямочка на підборідді не на своєму місці, а майже біля вуха, губи весело всміхалися, очі дивилися лагідно, а обличчя було відкритим і добродушним , кремезний, широкоплечий хлопчина, стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога в нього була коротша від правої. Його ім’я відповідало його дивній зовнішності, яким його зобразив хлопчик. Проте він був люб’язним, товариським, добрим, допоміг Алі. Недоладько — людина, яка любить свою країну, бажає їй кращої долі: «Доробимо все, що в нас ще не дороблено. І заживемо на славу! Адже це наша Батьківщина» Недоштанник – незадоволений, роздратований, товстий. Недопопелюшка – недомальована роботяща та добра дівчинка з відомої казки; ризикована, доброзичлива, має добре серце, співчутлива Інші персонажі, на кшталт годинникаря Недожденя, гвардійця Недобороди та інших Недоладян, допомагають Алі на шляху до пошуків дороги додому
"Філологічний водевіль" — так було визначено одним із критиків жанрову своєрідність комедії "Мина Мазайло".
Як відзначала відома дослідниця творчості М. Куліша Н. Кузякіна, "Мина Мазайло" — справді філологічна п'єса, в ній багато власне мовознавчої уваги до слова, до емоційних барв та відтінків. Куліш був закоханий у красу і виразність рідної мови, слово — ніби покладене на долоню — мінилось перед ним і сяяло веселкою. Чуйне вухо драматурга сприймало найтонші звукові нюанси слова, і, найбуденніше, воно звучало поезією слова або, навпаки, соковитим ляпасом. Слово було для Куліша зброєю в повному і абсолютному розумінні, він дбав про його точність і милувався його вагомою ощадністю.
Свою любов до рідного слова у "Мині Мазайлі" драматург вклав в уста Мокієві, сину головного героя. І хоч цей юнак здається нам незграбним, смішнуватим у своєму надмірному захопленні лише мовою, ми не можемо не відзначити багатства і ґрунтовності його філологічних Ось Мока говорить про титри кінокартин: "От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов нарочито псують таку прекрасну, таку милозвучну мову..."
За подібними поясненнями чується голос самого драматурга, схвильованого проблемами чистоти і розвитку української мови.
А як багато нюансів знаходить Мокій у значенні слова "бринить"! Називає до тридцяти значень слова "говорити". При перекладі намагається якнайповніше і найточніше розкрити красу українського слова. "Зрачки" у нього — "чоловічки", "ночью при звьоздах не спиться" — "зорію", "книга з золотим обрєзом" — "книга з золотими берегами". У нього на будь-який випадок безліч прислів'їв, афористичних висловів, поетичних рядків.
Під його впливом і Уля починає прислухатися до слів української мови, знаходити їхній потаємний зміст, який полягає у тому, що мова відображає не лише якісь поняття, дії, ознаки, а й національний характер. Так, дівчина із захопленням говорить про своє "філологічне відкриття" Рині: "Або повкраїнському — одружитися з нею... Це ж не те, що "жениться на ней", розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею... Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як "жениться на ней",— ти чуєш?"
Мокій із любов'ю прислухався до кожного слова, ретельно вивчав мову: "Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування". Але він був проти того, щоб кожне слово іншомовного походження перероблялося на український лад. Через це й посперечався з дядьком Тарасом, прихильником усього тільки "свого". До речі, сам дядько, лаючи себе за невдале голосування, вжив аж чотирнадцять синонімів до слова "дурень".
Хоч у п'єсі немає цілком позитивних героїв, ми все ж помічаємо, наскільки відрізняється мова Мокія, Улі (пізніше), дядька Тараса від скаліченої мови Мини Мазайла, його дочки та дружини, а особливо тьоті Моті.
Отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє яскраве відображення у п'єсі "Мина Мазайло", і це не могло не привернути уваги читачів до проблеми її збереження та розвитку.
Як тут не згадати слова великого генія України Т. Г. Шевченка:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує!..
Тож, на нашу думку, слід дбати про чистоту і красу своєї рідної мови, намагатися говорити один одному лише добрі слова, і тоді світ навколо стане кращим.
