Привіт, Толю! Я пишу тобі листа, для того щоб ти трішечки змінився і задумався над своїми вчинками. Батьки Федька завжди сварили його тому, що він тебе "підстрікав" до поганого. Але насправді Федя був трішечки хатреньким, але добрим. Він не бажав тобі зла. Мама та батько халамидника до останнього вважали, що ти хлопчик благородний. Ти ж міг і не говорити, що Федько тебе намагався втопити у холодній води з кригою. Притому, що він цього не робив, а лише показував свої здібності. Коли Федько тонув, ти міг підбігти і до Але прийшли на до лише Спірка та його друзі. Коротше кажучи - ти міг врятувати життя Федькові. Але... Федя помер... Хай він вже й на небесах, але ти хоча морально поприси вибачення у Федька. І тобі буде легше і Феді... там... теж!
Я сподіваюся, що ти признав свою поразку і ніколи у житті більше не будеш так робити із знайомих людьми...
Объяснение:
Образ вчительки
Чомусь ще з дитячих років закарбувався у моїй свідомості образ чепурної жінки із сивиною на скронях і лагідною посмішкою на устах. Образ жінки, яка знає все: чому світись сонце і чому восени опадає листя, чому птахи відлітають у вирій, а взимку річка, неподалік якої був збудований наш будинок, покривається кригою, чому ластівка в'є гніздечко під бабусиною стріхою і чому мама свариться, коли я нишком фарбую губи її помадою
Річку біля нашого дому висушили, а на її місці побудували автошлях за сучасними правилами. Тепер кригою сковує лише темний асфальт, розмальований білими смугами, а замість хлюпотіння води чується глухий шум автомобільних двигунів. Під бабусиною стріхою тепер надовго і надійно оселилася пластикова вагонка, а у мене повна шухлада власної косметики. Навіть сонце через червоне скло модних окулярів світить по-іншому...Разом з невпинним часом пливло у минуле усе дитяче безтурботне життя, о тільки образ жінки, яка все знає, залишився непорушним. Це образ наставниці, образ хранительки вічності, образ жриці нашої альма-матер. Це образ Вчительки. Закохавшись у нього ще маленьким дівчам з тоненьками кісками, зав'язаними бантиками, я й досі вважаю професію вчителя найшляхетнішою, найблагороднішою і найнеобхіднішою у сучасному суспільсті.
Зовсім скоро я закінчу школу, і переді мною постає питання: а що далі? Як складеться моя доля і як зробити правильний вибір? Трохи лячно, зізнаюся я вам, іти впред і приймати чи не найперше самостійне рішення у дорослому житті. Страшно схибити. Але особисто для себе я твердо вирішила: готова присвятити усе своє свідоме життя сліжінню сучасній освіті. Я готова, а головне, хочу стати вчителькою. Хоча, відчуваю категоричність і серйозність такого рішення, дозвольте зважити усі "за" і "проти".
