П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке
становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…
для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.
