Компроміс, поза сумнівом, присутній завжди, лише для одних він - явний, для інших - прихований. Проте, ті та інші через низку обставин завжди діють, виходячи з принципу "не нашкодь". Якщо людина вважає, що він говорить завжди одну тільки правду - він заздалегідь бреше. Навіть, якщо ми застосуємо алгоритм, що в його словах лише істина, ми повинні враховувати, що він може щось втаювати, недоговорювати, а це - хоч невелика, але брехня. Це і є компроміс. Якщо розглядати народні казки,
ми завжди можемо побачити там компроміс між добром і злом. У "Червоній шапочці" вовк з'їв бабусю, - перемогло зло, але її потім випустили, в "Сніговій королеві" заморозили Кая, але потім він "расстаял". І це не лише перемога добра над злом, буває і навпаки, пригадаємо хоч би "Бременських музикантів", це - компромісне рішення: може бути і так, і так. Головне - гармонія.
Літературні герої... Вони стають для когось ідеалами в житті, для інших — негативними персонажами, для когось зразком тієї чи іншої епохи чи часу. Але всі створені письменниками образи несуть ту чи іншу виховну місію.
І. С. Нечуй-Левицький у своїй соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім'я» створив образи селян пореформеної доби XIX століття. Це яскраві і колоритні образи, бо кожний із них неповторний і індивідуальний: тихий, богобоязливий Омелько, добра господиня і гарна куховарка Маруся, бриклива Мотря і насуплений Карпо, ніжний Лаврін і лагідна Мелашка, а ще два незабутніх образи, які є, мабуть, чи не в кожному селі, — це баба Палажка і баба Параска. Особисто мені сподобалися саме ці гумористичні образи. Чому вони? По-перше, я люблю, коли літературний образ має якісь негативні вади, теплим жартом можна побавитись, а ще мені дуже жаль цих бабусь, які з одного боку хочуть зробити людям добро, а з другого — не можуть не змагатися, хто з них краща, що викликає сміх.
Образи двох сільських старих жінок, створених письменником, серед негативної атмосфери сварок викликають не негативне ставлення, а, навпаки, співчуття читачів. Хочеться не глузувати, а помирити цих двох бабусь, щоб вони не витрачали своєї енергії на сварки, а жили і творили добро. Бо свій життєвий досвід, вміння вони могли б передати іншим. Адже вони віруючі люди, ходять до церкви, хочуть служити Богові і людям, жити праведно на цій землі. Але, на мою думку, затурканість і безкультурність, неосвіченість і темнота кріпосницького ладу породили ці гумористичні образи.
Сам письменник дуже любив своїх персонажів. Про це свідчить і їх довге літературне життя: у І. С. Нечуя-Левицького є ще й оповідання, яке так і називається — «Баба Параска і баба Палажка», яке автор написав 1874 року, за чотири роки до створення повісті «Кайдашева сім'я».
Подобаються мені ці образи і своєю мовою: вона пересипана приказками, прислів'ями, несподіваними порівняннями.
Незважаючи на обмеженість світогляду, забобонність і примітивізм, ці образи викликають у нас повагу до старості та жаль, що в цих жінок було таке життя. Сміх із сумом, із теплим співчуттям викликають у мене ці образи.
