ответ:Кажуть: «У людини повинна бути мрія, щоб було, навіщо просинатися вранці». Щодо мене, я повністю згодна з цим висловом, бо мрія може справді стати сенсом життя для будь-якої людини.
Кожен вирішує сам, як йому відноситися до змоги існування мрії. Хтось має одну велику мрію, яка згодом стає сенсом та метою його життя, а хтось має дуже багато маленьких мрій, по виконанні однієї, він прагне виконати іншу тощо. Як би не складалася ситуація, без мрії жити набагато складніше, бо твоє існування не бути мати якоїсь певної мети, цілі.
Щодо складу мрії – вона не повинна бути занадто фантастичною та неможливою для виконання. Мрію треба обирати собі по силам, а якщо чогось справді забажаєш – зробиш все, щоб це отримати.
Сила мрії, мабуть, одна з найпотужніших сил на світі. Щоб досягнути результату своєї мрії, людина має бути впевнена у собі, цілеспрямована, сильна духом, повинна вміти обходити усі перепони, що стають на її шляху. На жаль, у житті не завжди все буває так, як нам хочеться, тому треба бути готовим до того, що мрії не завжди стають реальністю. Не завжди це залежить тільки від людини та рис ії характеру, дуже часто на це впливає воля обставин. Але, незалежно від результату, не треба відступати та вішати носа, краще почати шукати нові шляхи для здійснення своєї мрії або ставити нову мету та сміливо іти за нею.
Для того, щоб мрія набула справжню силу, людині не обов’язково бути у якомусь віці, бо у будь-якому віці можна досягнути своєї мети, своєї мрії. Навіть маленька дитина, мріючи про красиву іграшку, може її отримати. Це залежить від особистих якостей кожної людини. Як сказано у приказці – мріяти не заборонено, і мрії повинні бути якомога сміливішими, розгорнутішими та охоплюючими. Головне – вірити в себе, в свої сили та мати гарну підтримку від оточуючих тебе друзів та близьких
Источник: Твір на тему Чарівна сила мрії
Объяснение:начебто все))
ответ:У статті робиться спроба дослідити мотивацію вчинків Сави Чалого, героя
однойменної драми І. Карпенка-Карого, що призвели до моральної зради
інтересів народних мас і до його трагічної загибелі.
Ключові слова: народні маси, боротьба, зрада, смерть.
Актуальність проблеми зрадництва, відступництва диктує нам
сьогоднішня реальність, де ігнорування цими питаннями веде до
етично нецивілізованих форм взаємовідносин, до конфліктів, що
знекровлюють суспільне й приватне життя людини. Від Іуди до
нинішніх політиків тягнеться ниточка, яка так чи інакше пов’язана із
поняттям зради; правда, інколи з дещо іншим оцінним забарвленням,
але суть від цього не змінюється.
Тому не дивно, що нас цікавить те, як розв’язується проблема
зради в українській історичній драмі кінця ХІХ ст., зокрема в п’єсі
І. К. Карпенка-Карого „Сава Чалий”, яка завершила розвиток жанру і
стала вершинним твором видатного майстра. Саме тут відбито
глибокі зміни функціонально-змістових чинників, що спричинили
розкриття філософської проблеми вчинку як реалізації
екзистенційного вибору особистості.
Йдучи в руслі європейських віянь, Карпенко-Карий вводить у
твір драматично загострену життєву ситуацію як вияв непримиренних, назрілих суперечностей, проходячи через які, герой змушений
робити свій вибір.
Щоб з’ясувати причини, що призвели до зради гайдамацького
руху Савою Чалим, варто поставити ряд завдань: чому автор
звертається до цієї проблеми? Де ті джерела, що спонукали до
виникнення самої п’єси і саме до такого розв’язання її головного
Объяснение: конфлікту? Чи був ідейний зміст трагедії актуальним і сучасним? Ось
те коло питань, відповідь на які ставить зміст статті.
Питання про драму І. К. Карпенка-Карого „Сава Чалий” не досить
часто знаходило своє відображення в критичній літературі. Найповніше воно розкрито в дослідженні І. Шнайдера „Трагедія „Сава
Чалий” Карпенка-Карого і українська історична драма ХІХ століття”.
Перші згадки про зраду Сави Чалого зустрічаються в публікаціях
народних пісень у 30-х рр. ХІХ ст. (І. Срезневський, М. Максимович
та ін.). Документальні відомості про ватажка гайдамацького руху
складалися протягом кількох десятиріч на основі фактичних матеріалів – листи шляхтичів, записи в міських книгах, повідомлення
польських газет того часу, універсали коронного гетьмана, скарги
панів на гайдамаків тощо („Архив Юго-Западной России”, 3 том,
3 частина, 1876 р.). Отже, насамперед офіційні документи й утворили
коло історично обґрунтованих відомостей про Саву Чалого, що їх мав
перед собою драматург. Та, крім цього, в Карпенка-Карого було ще
одне джерело – варіанти народної пісні „Ой був на Січі старий козак”.
Варто згадати, що народна творчість загалом засуджувала зраду як
найтяжчий злочин, і зрадник обов’язково мав бути покараний.
У своїх спогадах дружина Карпенка-Карого Софія Тобілевич
зазначала: „Народна дума про Саву Чалого збудила в Івана Карповича
цікавість до кращого обізнання з тим періодом історії України, в
який міг діяти ватажок-гайдамака, що зрадив народній справі...
Багато і довго міркував письменник над темою, над розгортанням
сюжету трагедії людини, яка в своєму серці мала вірність і любов до
батьківщини, а проте пішла хибним шляхом” [2, 578–579].
Ідейний зміст трагедії був тісно пов’язаний з часом її створення і
появи. Об’єктивною основою цього ідейного змісту в його сучасному
звучанні послужила суспільно-політична, ідеологічна боротьба в
Україні в кінці ХІХ ст. за соціальну і національну свободу, зумовлена
бурхливим розвитком капіталізму, загостренням класових суперечностей, назріванням революційної ситуації. „В характері часу і
зумовленої ним боротьби і коренилися ті об’єктивні джерела та
імпульси, які спричинилися до звернення драматурга саме до даного
історичного моменту, який становить зміст його трагедії і саме до
такої ідейно-художньої реалізації цього змісту
