Объяснение:Події середини і другої половини XVII ст. стали переломними як в історії козацтва, так і в історії українських земель. У вогні повстання під проводом Богдана Хмельницького та війн згоріла «стара Русь». А на місці «старої Русі» народилася Україна, де козацтво відігравало провідну роль.
Повстання привело до творення на теренах України автономної козацької державної структури, яка в нас переважно іменується Гетьманщиною. Однак у цей час Україна стала ареною постійних бойових дій, в яких брали участь військові сили різних держав. Розколотим виявилося й українське суспільство.
У козацькому середовищі не було єдності. Особливу позицію займала Запорозька Січ. У 1649 р. Хмельницькому довелося жорстоко придушувати повстання січовиків. Тобто гетьман та його оточення, ведучи війну із представниками «старого ладу», йшли також на придушення радикальних революційних елементів.
Чи не нагадує це нам події визвольних змагань 1917 — 1920 рр., коли буйним цвітом процвітала в Україні багатопартійність? Причому часто ця багатопартійність поєднувалася з безпринципністю, змінами політичних орієнтацій, постійною міжусобною боротьбою. Траплялися тоді й намагання з боку революційної влади придушити радикальні елементи.
А хіба не те маємо за часів незалежної України? Є в нас численні партії, які в будь-який момент готові «поступитися принципами» — якщо є відповідний матеріальний інтерес. Вони ведуть між собою міжусобну боротьбу за шматок державного пирога. Це начебто є демократією. Хоча правильніше таке явище іменувати охлократією.
Хмельницький, розуміючи, що не можна спиратися лише на радикальні козацькі елементи, прагнув залучити до побудови Гетьманської держави «стару еліту», яка мала управлінський досвід. Серед козацької старшини опинилися люди, які свого часу працювали в державних структурах Речі Посполитої. Такими були генеральний писар Гетьманату Хмельницького Іван Виговський та його оточення.
