Русалонька із 7-В з 26 по 47 розділ

Цитатна характеристика Сергія з твору “Митькозавр із Юрківки”

“Е, ні, який же він худющий. Опецькуватий… А то ж ніби й волосся було русяве, а це потемніло”. – “Це ж не Митько!.. Приятель його, Сергій.”

“Ет, тобі аби смішки. Несерйозна ти людина.”

“Спиш! Йому довірили пост, а він спить… Та як ти міг! А якби це на війні?! Хіба з таким підеш у розвідку?!”

“Мені нічого було відповісти. Приголомшений, картаючи себе за негідний вчинок, я принишк у курені… Мене пік сором: ну як, як я, нещасний, міг заснути! Підвів товариша, втратив його довір’я. Горе мені!”

“Докори совісті люто вгризались у моюдушу, шматували її на дрібні клаптики.”

“Вмить я пройнявся відчуттям власної мізерності, і несподівані мислі зароїлись у голові: “Ну що я, – думалось мені, – у порівнянні хоча б із оцим деревцем? Якась комаха! А в порівнянніз цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні з земною кулею?”

“А зоологія, по твоєму краща? Я одного разу поглянув у підручник – там якісь кишковопорожнинні, гадюки – бридота одна!… Маєш бажання, то й читай собі, скільки влізе.”

“Куди, ти що… Назад! Ти що, збожеволів! Щоб під воду затягло? Як дурне теля? Не здумай лізти! – тягнув я його [Митька] що було сили.”
“Але ж не ризикувати життям! Цитатна характеристика Митька з твору “Митькозавр із Юрківки”

“О, – полегшено зітхнув я. – Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал.” (Сергій про Митька)

“… Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс.”

” Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?”

“І голова ж у тебе, Митько.”

“Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки… Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам’ять…”

“Але ж головний у нашій експедиції ти.”

Володимир Миколайович Сосюра - представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв'ям Україна. Він - тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

Народився В. Сосюра на станції Дебальцеве (нині Донецької області). За своїм національним походженням Володимир Миколайлович - не українець. По батькові він - француз. Про це В. Сосюра неодноразово згадує у своїх віршах і споминах. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Мати поета - Марія Данилівна Локотош - мадярка, робітниця з Луганська, займалася хатнім господарством.

Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей і батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Верн, Фенімор Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер і Ф. Шіллер, Т. Шевченко і М. Гоголь, О. Пушкін та І. Франко. А разом з ними - А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон.

Свої перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. (усі рукописи загинули у роки Першої світової війни). 1914 р. він вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища у с. Яма, але смерть батька (1915) змушує його залишити навчання й працювати на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В. Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

Поет вірить у революційне оновлення життя і разом з тим болісно, гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито ним у вірші "Брат на брата".

Объяснение: