Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня) 1827 у селі Веселий Поділ Хорольського повіту в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за до матері, а 1840р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости». Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі “Основа”, що з 1861 p. виходив у Петербурзі. 1861 pоку письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд. Глібов відомий як байкар, перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром. Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей. Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові.
У світі існує багато різних свят, але в нашій родині найбільш шанованим є Різдво Христове. Це свято відзначається відразу ж після Нового року і таїть воно в собі багато приємних несподіванок і сюрпризів. У нашій країні в цей час у дорослих і школярів тривають зимові канікули. Всі перебувають у піднесеному, чудовому настрої. Виникає дивне відчуття, ніби реальність поглинає добра дитяча казка.
Різдво — моє улюблене свято. Хочеться розповісти, як його відзначає моя родина.
У квартирі стоїть гарно прикрашена ялинка, на якій яскраво запалюються маленькі вогники гірлянди. Своїм теплим світінням вони начебто за нас у світ дитячих спогадів і мрій. І, дійсно, наступає різдвяна феєрія. Мама обов’язково ставить на стіл свічки, адже ще з давніх-давен різдвяні свічки вважалися символом домашнього вогнища. У ті далекі часи, коли в кожному будинку було вогнище, в переддень Різдва, всі наступні дванадцять днів і ночей у вогнищі горіло різдвяне поліно. У наш час вогнище замінили свічки.
Різдво завжди супроводжувалося цікавими стародавніми народними традиціями й звичаями. Люди співали колядки, ходили із зіркою, переодягалися в ряджених. Я теж дотримуюся одного різдвяного звичаю. Щороку у Святий Вечір ходжу до своєї хрещеної матері в гості й приношу їй кутю. Це традиційне різдвяне блюдо, яке обов’язково має стояти на святковому столі. В знак подяки вона дає мені подарунок та солодощі.
В гості на Різдво заведено кликати найближчих людей, адже це, перш за все, сімейне свято. Тому у нас за великим святковим столом збираються в цей вечір дорогі нам люди: бабуся, мій старший брат Роман з дружиною та сином Артемом, мої хрещені батьки. Наші посиденьки супроводжуються веселими іграми, вікторинами, піснями. Мені дуже подобається, коли мій брат починає грати на гітарі.
Різдво дуже зближує членів нашої великої родини. Я без перебільшення можу сказати, що це моє улюблене свято.
