У центрі творчості Оскара Вайльда — тема краси й насолоди. Письменник описує справжню трагедію у суперечності між прагненням людини до насолоди, неможливістю блаженства. Саме ця суперечність й стало центром роману Доріана Грея».
Проблема розкривається через два головних образи. Один із них — художник Холлуорд, який присвячує себе мистецтву, накладаючи життям заради служіння ідеалу мистецтва. Другий — Доріан Грей, який губить свою душу, прагнучи насолоди. Чи не криється тут знову черговий парадокс Вайльда? Здається, автор свідомо загострює увагу на однобічності прагнень героїв і вбачає в цьому їхню трагедію.
Безіл страждає, відчуваючи страшний розрив між ідеальним змістом, який
вкладав у своє творіння, і життям, яке розбиває усі його мрії, позбавивши мети.
Трагічна суперечність життя Доріана в тому, що він, бажаючи наповнити спою життя постійним відчуттям прекрасного, зробив його потворним і жахливим. Красень, що насолоджується молодістю, він мав усі умови бути щасливим. Він міг зробити щасливими близьких і дорогих йому людей. Проте, піддавшись «філософії» лорда Генрі, він повірив, що немає іншого шляху до щастя, ніж насолоди, Саме її він і намагається подовжити за будь-яку ціну, нехтуючи не тільки почуттями, а й життями інших людей. Так Грей не хоче зрозуміти щирість справжнього кохання Сибіли Вейн, відмежовуючись від почуття і страждання власним егоїстом, породженим хибними уявленнями про життя, мистецтво, насолоду.
Життя нормальної людини не може бути обмежене лише однією ідеєю та однією формою. А Доріан Грей жив лише відчуттям самого себе, своєї краси, поклоняючись їй, як кумиру. Він вважав, що саме так досягне насолоди у служінні красі. І на що він витратив усі свої духовні й фізичні сили? На досягнення навіяної «краси» зовнішності, з якою не бажав розлучатися, бо не бажав миритися зі старістю. Письменник помітив одвічне прагнення людей утекти від старості, зберегти красу. Проте Вайльд попереджає читача про жахливу прірву егоїзму, до якої легко потрапити, якщо забути про справжні цінності людського житя й естетичних моралей.
Сотни, тысячи лет ледяной панцирь отступал к северу. Бурные талые потоки скатывались к морю, унося слои осадочных пород предшествующих геологических периодов. Формировались донбасские ландшафты, наша изрезанная овражно-балочная система. Прорезались в рельефе русла степных рек, появлялись первые байрачные леса вдоль водотоков.
На северных пределах Донбасса сохранились меловые горы, ровесники динозавров. В центральной части местами обнажились угольные пласты – карбоновый депозит углефицированной органики донбасских тропиков. А в южной части на поверхности проявляются архейские граниты, возраст которых исчисляется миллиардами лет.
У нас сформировалась уникальная по своим свойствам природная зона. Свидетельство тому – наша обширная сеть объектов природно-заповедного фонда. Судите сами: 4 отделения степного заповедника (Хомутовская степь, Каменные могилы, Меловая флора. Кальмиусское), национальный природный парк «Святые горы», 6 региональных ландшафтных парков (Донецкий кряж, Зуевский, Клебан Бык, Краматорский. Меотида, Славянский курорт), 50 заказников, 36 памятников природы, 13 заповедных урочищ.
В верховьях Кальмиуса, на первом правом притоке реки в черте города Донецка расположился Путиловский лес естественного происхождения. Есть версия, подтверждаемая палинологическими исследованиями, что появился тут он 10 тысяч лет назад, после отступления ледника. Степная зона, промышленно нагруженный регион, миллионный город и – реликтовый лес! Это ли не символ уникальной природы Донбасса.
Сегодня бытует ложный стереотип, Донбасс, мол, серый и пыльный, переполненный промотходами и совершенно непривлекателен для гостей. Наша задача — разрушить это заблуждение. У нас уникальная природа, богатейшие черноземы, недра таят несметные богатства. Наша задача также — сберечь их и приумножить.
Объяснение:
