Есе чи важлива мить пройденого щастя​

Над чим змусив мене замислитися роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Нещодавно прочитала роман відомого українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.

Роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що — зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?

Головний герой роману — Чіпка Варениченко — викликає неоднозначне ставлення. З одного боку він — людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого — п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. З одного боку, я можу співчувати Чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого — не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з "благородного месника" він перетворився на звичайного злочинця.

Так, життя не милувало Чіпку. Були в нього і злети, і падіння. Була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. Не раз впадав він і у відчай.

Але хіба лише Чіпці важко жилося? Хіба тільки його кривдили й ображали люди? Чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? Таких сотні тисяч. Але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. На мій погляд, Чіпка — сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися. Не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. Це вона, сліпа помста, привела його до страшної трагедії. Він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (Галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (Мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади. Не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Шлях сліпої помсти, який обрав Чіпка, був, безумовно, неправильним. Адже не всіма шляхами можна дійти до правди.

Образ Чіпки дуже складний і суперечливий. Є в ньому й сильні, і слабкі риси. І цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. Грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.

Цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря Грицька, але чимало є й "чіпок", які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. Приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.

Виходить, що історія повторюється. І все-таки будемо сподіватися на краще. Добро обов'язково переможе зло, а милосердя — жорстокість. Бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.

Богдан Лепкий ще з дитинства полюбив казки. У нього була нянька, яка знала безліч цікавих казок, усі вони запали в душу хлопця. Ставши письменником, Лепкий написав багато казок, навіть свою біографію він назвав «Казка мойого життя».
Перша світова війна. Холод, голод, непорозуміння. Війна застала родину Лепких у Яремчі, під час відпочинку. Готель, де вони жили, злетів у повітря. Письменник бачив спустошені села, голодних людей під час війни, тому й вирішив розповісти про це у своєму творі. Він хоче, щоб люди вирощували хліб, а не засівали землю снарядами й злобою. Для оповіді Лепкий обрав форму казки тому, що такі твори мають повчальний характер. У них завжди зрозуміло, що добре, а що погане, торжествує правда і справедливість, а негідники зазнають справедливого покарання. Саме в казковому творі людина може побачити себе ніби збоку, чужими очима.
Маленька мишка живе в заможного господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей. Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, збагачується, а гроші складає в ящик під ліжко. Він каже, що й «війна на щось придасться», байдуже ставиться до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для господаря — щасливий час, коли він може збагатитися. «Бог знає, коли буде друга війна»,— каже він жінці. Ці слова господаря вразили мене! Хіба може розумово здорова людина радіти війні, синоніми якій — слова «смерть» і «горе»?! Тисячі жінок і дітей у місті слізьми вмиваються, з голоду пухнуть, а господар коптить сало й м'ясо та продає таким самим, як він. Грошей у нього дуже багато: ящик, у якому колись були гранати, уже майже заповнений грішми.
Виникає питання, чому здоровий чоловік не на війні? Мабуть, хитрістю вдалося викрутитися. Цей чоловік страшніший ще й тому, що не поважає навіть своєї дружини. Ніколи лагідно не заговорить до неї. Він гроші їй не дає, а тиче під ніс. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брехню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши до нього, перетрощила геть усе. Після чого мишка залишає хату господаря назавжди.
«Хіба ж папір важніший від життя...» — мені здається, що в цих словах мишки втілено основну думку казки. Мишка відмовилася жити в хаті своїх господарів, бо там панували скупість, ненажерливість, безсердечність. Здорові, сильні люди забули про честь, взаєморозуміння, милосердя. А мишка добре розуміє, що від зла ще ніколи й ніде добро не вродило. Вона піклувалася про своїх дітей і боялася, щоб «не навчилися брехати, як люди, тому й покинула хату, краще вже жити надворі». Мишка всі події пропускала через своє серце, їй шкода голодних городянок, ненагодованого немовляти. Вона вміє розрізняти справжні й несправжні цінності, справедлива, добра, чуйна, здатна до співпереживання, зневажливо стравиться до жадібності, брехні, підступності.
Казка «Мишка» має підзаголовок: для малих і великих. Думаю, недаремно. Письменник мав на увазі не малих і великих дітей, а дітей і дорослих. І ті, й інші повинні вчитися жити по-людськи, розділяти справжні й несправжні цінності. За фантастичними, казковими подіями криються великі істини: не треба бути скупим, не можна збудувати свого щастя на лихолітті, на чужому       горі та зубожінні. Цей твір — пересторога людям: вчіться мирно вирішувати проблеми.