Цикл "Незнаному воякові" (1935) композиційно складає другу частину збірки "Вежі". Він ідейно й тематично поглиблює попередню поему і становить поетичну історію галицького національного підпілля.
Тут явний натяк на традиційне українське культурницьке просвітянство, яке часто помпезно відзначало різні роковини, але ігнорувало долю простої людини, голод і холод робітника й селянина.
Згадаймо, що це просвітянство засуджував свого часу, за іншого клімату й за інших умов, також М. Хвильовий. Отже, як бачимо, духові зв'язки Ольжича й Хвильового сходились також і в цьому. Як Іван Франко в своєму "Мойсеї", так і Ольжич засуджує в українському житті опортунізм і угодовство старшого консервативного покоління, проголошує єдино вірний шлях боротьби.
Олег Ольжич, як перед ним Франко й Хвильовий, хотів з пасивної маси селюків і "номадів" (вислів Франка) виховати діловий, активний і свідомий своїх завдань народ. З традиційного тюхтія Солопія всі вони хотіли виховати ділову, вольову й жертвенну людину.
Тридцять дві частини циклу пронизані цим єдиним поривом. Кожна з них поглиблює й доповнює попередню, виводить читача на "найвищі вежі духовости", нагадує заклик Івана Франка до кожного українця: "Знай, на тобі спочиває доля міліонів!" ("Великі роковини, 1898"). Цей Франків девіз поет-революціонер Ольжич формулює суворо: "Держава не твориться в будучині,/ Держава будується нині". Як поет і громадянин Олег Ольжич цих слів не зраджував, ними свідомо керувався і за них віддав своє молоде життя. Життя і творчість були в нього в повній єдности.
