Немецкий язык с заданием.​

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».

 Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними. 

    У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 

І засмучені очі хороші твої.

    Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора.