Написати власну історію з головним героєм Івана Сили. ​

В останні роки люди мало радували собаку, але тепер, коли його тут зовсім не стало, самотність переросла в нестерпну муку. Собака, звичайно, сумуючи, не міг знати, що люди піднялися й залишили свої будинки, худобу, могили предків не з доброї волі і що не тільки село, яке Сабирли знав з цуценячих років, порожнє, але порожнє й сусіднє село, і третє, і п'ятє, і десятє, сотє, і так до самого моря, яке хлюпається з трьох сторін півострова».

Ці рядки з оповідання «Самотність» – одного з найбільш пронизливих творів, написаних коли-небудь про депортацію кримських татар. Належать вони Ервіну Умерову – талановитому письменнику з дуже драматичною долею.

Він народився 1 травня 1938 року в селі Яни-Сала Жовтневого району Кримської АРСР в родині вчителів. Через шість років після народження, 18 травня 1944 року, разом з сім'єю і своїм народом був депортований з Криму.

Сім'я Ервіна опинилася в Узбекистані, в населеному пункті Паласан Алти-Арикського району Ферганської області. Тяжкі враження дитинства в місцях вигнання назавжди врізалися в пам'ять майбутнього письменника... Після закінчення школи в 1957 році Ервін працював спочатку слюсарем-арматурником на нафтопереробному заводі, потім – інспектором районного статистичного управління. В цей же час почав публікуватися в газетах Узбекистану.

Його перша серйозна публікація – розповідь у збірці кримськотатарських письменників «Дні нашого життя», випущеній видавництвом художньої літератури Узбецької РСР до декади мистецтва і літератури Узбекистану в Москві в 1959 році. Ця збірка – перша після депортації, де були опубліковані твори кримськотатарських письменників – як маститих, так і зовсім молодих. Серед авторів були й ті, хто не повернувся з фронту, – Мамут Дібаг з оповіданням «У далекому селищі» і Еннан Алімов, загиблий в 1942 році, – автор зворушливої новели «Горлиця махає крилом».

КЛАС

:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.