Мій улюблений герой літературного твору, як це не дивно, не є в творі головним. Проте він настільки яскравий, що нічим не поступається головним героям, навіть подекуди затьмарює їх. Цей персонаж діє в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада” - першому романі, написаному українською. Вгадали, про кого я веду мову? Якщо ні, то я зізнаюся: це Кирило Тур.
Кирило подобається мені, тому що він весела та жвава людина. Взагалі, справжній козак-запорожець! Автор не ідеалізує його, як, наприклад, головного героя Петра. Як жива людина, Кирило часом бешкетує, робить необачні вчинки. Наприклад, він легко піддається захопленням та в азарті викрадає дівчину Лесю.
Проте Кирило Тур — справжній друг та хороший козак. Він здатний не тільки щось таке втнути, веселитися та гуляти. Кирило хоробрий воїн, він понад усе цінує козацьке побратимство. За своїм названим братом Богданом Чорногором він готовий піти хоч у пекло. Покарання за викрадення дівчини Тур зносить з гідністю та мужністю.
Наприкінці твору розбишака Кирило Тур робить справді героїчний вчинок. Він приходить у тюрму до гетьмана Сомка, щоб визволити його. Є лише один б врятувати гетьмана — залишитися замість нього в камері та самому чекати страти...
Переконуючи гетьмана, Тур розповідає байки про козацьких характерників: "То як намалює вуглем на стін човен, сяде та й попливе, немов по лиману”. Кремезний, сильний та загадковий — можливо, Тур сам характерник та вміє чаклувати? І зможе ви з тюрми на намальованому човні?
Чесно сказати, я навіть зрадів, коли Яким Сомко відмовився від жертви та Кирило Тур залишився живий. Треба, щоб таких людей жило як найбільше в світі.
Ярослав Стельмах "Митькозавр із Юрківки, або химера лісового озера."
Цитатна характеристика Митька через інших персонажів.
"О, - полегшено зітхнув я. - Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал." (Сергій про Митька)
"... Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс."
" Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?"
"І голова ж у тебе, Митько."
"Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки... Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять..."
"Але ж головний у нашій експедиції ти."
"Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювала із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати рівноцінними чи просто вдалими."
"І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком."
