До хати Герасима Никодимовича Калитки, сільського багатія, завітав єврей Невідомий із комерційною справою. Його зустрічає Роман, син хазяїна, та повідомляє, що батька немає вдома. Сюди ж приходить копач Бонавентура, нікчемна людина, пустобрех, що вдає з себе вченого та освіченого. “Наче розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став, як бубон”,— характеризує копача Роман. І єврей, і Бонавентура, не заставши вдома хазяїна, вирішили навідатись наступного разу. Герасим саме тоді знаходився в місті. Він оформляв документи на куплену ним землю.
Згодом Калитка був уже вдома. Роман сповістив батькові, що його шукали жид і копач. Герасим залишається сам із собою та розмірковує: “Ох, земелько, свята земелько — Божа ти дочечка! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Пріобрітав би тебе без ліку… Глянеш оком навколо — усе твоє… і все то гроші, гроші, гроші…” Калитка заздрить найбагатшій людині на селі Жолудю, хоч і вважає, що той наживається нечесними шляхами.
До Герасима заходить кум Савка із проханням позичити грошей. Калитка спочатку вагався, але вирішив, що можна і тут в чомусь виграти. Він запропонував Савці принести “запродажню запись на воли”. Селянин не міг зрозуміти наміру Калитки. Він ніби і не збирався нічого продавати. На це Герасим відповів: “Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам, до Семена [свято], а на Семена ви віддаєте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа”. На запропонування Савки залишити письмове зобов’язання Калитка згоди не дав. Згадуючи єврея, який бере великі проценти, він промовив: “Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай”.
Объяснение:
