У повісті "Інститутка" Марко Вовчок викриває і не тільки жорстоких, а й "добрих" панів, яким є полковий лікар, пан-ліберал. Його образ подається в розвитку: спочатку гордий і незалежний полковий лікар, потім — щасливий жених інститутки, а тоді — її покірний чоловік, "квач", як його назвав Назар.
Уже під час залицяння й приготування до весілля пан змальований безвольним і слабодухим, який у всьому кориться нареченій і радий задовольнити будь-які її примхи.
Його кріпакам живеться порівняно з іншими легше — у них "добрий" пан. Крок за кроком автор показує панську "доброту". Він не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, із його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини пан зруйнував і сім'ю Назара, ставши, хоч і непрямим, винуватцем смерті дитини й самогубства Катрі. "Добрий" пан кричить на стареньку бабусю-кріпачку. Люди знемагали від непосильної роботи, а пан "не помічав" цього. В оцінці кріпаків він "квач", "дурень", "ніщо". В цьому образі Марко Вовчок проводить думку: немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки по-різному діють — одверто або замасковано.
