... Очень нужноУмоляю Прочитайте усмішку «Відкриття охоти», яка належить до збірки «Мисливські усмішки».
Напишіть твір на тему: «Сміємось, отже, не здаємось». Використовуйте приклади з творчості Остапа Вишні.

Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на до тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.

Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.

Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.

Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.

Головний герой комедії Івана Карпенка-Карого Мартин Боруля — це людина із заможної верхівки села. Він щасливий, має гарну родину, у домі в нього порядок і достаток. Здавалось би, про що ще може мріяти людина? Та Мартина охоплює прагнення «вийти на дворянську лінію». Напевно, коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він і не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Та герой все одно намагається вводити у своєму домі нові дворянські порядки й сам же мучиться через свої химери.Чому ж дворянство не принесло родині Борулі кращого життя? Істину виголошує друг Мартина Гервасій: «Нам дворянство личить, як корові сідло». Дійсно, родина Борулі була щаслива у своєму селянському побуті, і ті нові звичаї, які намагався прищепити Мартин, були їм чужими. Можна бути щасливим лише коли живеш за покликанням, так, як того прагне твоя душа. Треба жити для себе, а не cтаратися щось комусь довести, в чомусь піднятися над іншими. Адже головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Отже, у п’єсі «Мартин Боруля» автор утвердив здорову народну мораль щодо сімейних традицій, ставлення людини до рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Іван Карпенко-Карий висміює прагнення простої людини вибитись у дворяни й показує, що не в чинах слід шукати щастя, а в самому собі.