Написати план до твору Старк У. "Чи вмієш ти свистати, Юганно?" .

Четыре года рыскал в море наш корсар,
В боях и штормах не поблекло наше знамя,
Мы научились штопать паруса,
И затыкать пробоины телами.

За нами гонится эскадра по пятам,
На море штиль и не избегнуть встречи,
Но нам сказал спокойно капитан:
"Еще не вечер, еще не вечер. "

Вот развернулся боком флагманский фрегат
И левый борт окрасился дымами.
ответный залп на глаз и наугад -
Вдали пожары, смерть - удача с нами.

Из худших выбирались передряг,
Но с ветром худо и в трюме течи,
А капитан нам шлет привычный знак:
"Еще не вечер, еще не вечер. "

На нас глядят в бинокли, в трубы сотни глаз
И видят нас от дыма злых и серых,
Но никогда им не увидеть нас
Прикованными к веслам на галерах.

Неравный бой, корабль кренится наш.
наши души человечьи,
Но крикнул капитан: "На абордаж!
Еще не вечер, еще не вечер.

Кто хочет жить, кто весел, кто не тля
Готовьте ваши руки к рукопашной!
А крысы пусть уходят с корабля
Они мешают схватке бесшабашной.

И крысы думали: "А чем не шутит черт? "
И в тьму попрыгали от картечи,
А мы с фрегатом становились к борту борт.
Еще не вечер, еще не вечер.

Лицо в лицо, ножи в ножи, глаза в глаза,
Чтоб не достаться спрутам или крабам,
Кто с кольтом, кто с кинжалом, кто в слезах
Мы покидали тонущий корабль.

Но нет! Им не послать его на дно.
океан, взвалив на плечи,
Ведь океан - он с нами заодно,
И прав был капитан - еще не вечер

Усім нам добре відома біографія Тараса Григоровича Шевченка — геніального письменника, талановитого художника, видатної особистості. Мене, наприклад, завжди дивувало те, що ця людина змогла піднятися з низів суспільства та стати провідною постаттю в українській культурі. Адже Шевченко був сином кріпака, народився й виріс в українському селі, пізнав злидні, голод, зневагу. Про це він розповідає у своїх творах, зокрема в автобіографічній поезії "Мені тринадцятий минало...", яка була написана в далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні.Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя... Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка:Не дав мені Бог нічого!..І хлинули сльози,Тяжкі сльози...Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:Неначе сонце засіяло,Неначе все на світі стало Моє...Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов'язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.