Кожна мати бажає для своєї дитини долі, кращої за свою. У колискових піснях звертання до своєї крихітки ненька передає всю любов свого щирого серця.
Бути щасливими, щоб не знали бідності, нужденного життя - ось чого побажала своїм близнятам вбога жінка. А трохи пізніше додала, щоб дбали не тільки про себе, а й про всіх знедолених.
Одному з синів за бажанням матері судилося дбати про щастя сучасних людей, другому - майбутніх. Щедрими подарунками наділила Доля близнят. Тому, хто мав розуміти людські пристрасті, -три яблучка: одне спіле, друге золоте, третє - таке, як в раю росло. Його братові Доля подарувала маленьку земну кулю з горами, морями і блакитним небом.
Брати підростали, подарунки для них були найдорожчим скарбом. Прийшов час кожному піти своїм шляхом. Один збудував палату, де люди звільнялися від сумнівів, сміялися та веселилися, навіть ті, хто керував країною, забували про все на світі. Але невдовзі завойовники спалили чудернацьку палату, порозкидали чарівні яблука. Помер з горя їх володар.
Другий брат мандрував по світу, вивчаючи його, шукаючи відповіді на запитання - як світ побудований, для чого живуть люди, чому так різняться між собою. Вже сивим дідом повернувся він до рідної землі. А вона переповнена чужинцями!
Зрозумів мудрий брат, що втіхи батьків, їх безжурне життя зробили нещасними дітей; і вирішив повернути волю своєму народові.
Птахи, тварини, навіть океанський цар підтримали добрий намір мудрого брата, і спільними зусиллями вони визволили від ворога Батьківщину.
І відступила старість перед молодістю: мудрий брат із сивого старця перетворився на прекрасного юнака з золотими кучерями. У цьому - непереможна сила добра, бо подвиги, здійснені в ім'я народу, вічно живуть в його пам'яті. Таких синів не забуває Земля!
Усім нам слід пам'ятати, що мізерні забави і пристрасті не можуть зробити людину щасливою. Наше призначення - залишити після себе добрий слід на Землі.
«Слово про Ігорів похід» – глибоко патріотичний твір, героїчний епос нашого народу. Біль і турбота за долю Руської землі звучить у кожному рядку поеми-слова. Таким патріотом, мужнім захисником своєї землі, хоробрим, безстрашним воїном постає перед нами князь Ігор. «Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором», – говорить наш герой. Такими відважними і переконаними патріотами є князь Всеволод, Святослав Ольгович інші князі і дружинники.
Битва з половцями не принесла перемоги русичам. Не допоміг і небачений героїзм князівської дружини – надто нерівними були сили. Автор ще раз нам підкреслює, що малою силою важко протистояти ворогу. Недалекоглядність, бажання прославитись Ігоря принесли лихо на Руську землю. Творцеві «Слова…» мила і дорога ця земля. Вона вимальовується у творі майже живою істотою, яка радіє, плаче,сумує. Невипадково автор 20 разів вживає поняття «Руська земля».
Дорога вона і нам, українцям, спадкоємцям давніх русичів. Така ж біль пронизує кожного небайдужого українця, коли бачить, що твориться на нашій землі щодня. Спустошені, зарослі бур’янами в багатьох місцях землі, вимираючі села, завмерлі заводи, хаос у душах людей, відсутність об’єднуючої народ ідеї – така картина постає перед сучасниками.
Але ми, як і давні русичі, оптимісти: віримо, що наша земля буде квітучою, багатою, а народ буде жити добре і щаслив
