Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання «Федько-халамидник». Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... «В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега». На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: «Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу...» Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і «побіг грати з чижиком».Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик. На незнаю то или нет но УДАЧИ!
«Ти братові своєму смерть віщуєш?» «Що ж, їх сила в карі, а моя в змаганні.» «Я не тобі те крикнула, Гелено. Була я в той час новонарожденна і криком болю світ новий стрічала. Я бачила: Паріс на нас не глянув, устами тільки привітав троянців. Я бачила, як на його думки сандалія червона наступила. Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,- за жрицею рокована йде жертва!» Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся. «Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» - волала я і бачила: на морі вже чорні кораблі багряну хвилю стернами різали, вітрила рвались… На шоломах у вояків ахейських тряслися грізно гриви…» «Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити. Бачиш, тепер пишу я книгу, на розмові я мушу бути з яснокудрим богом.» «Бо я його любила. Ті дари - то все, що міг Долон Кассандрі дати. Чому ж я мала б і того зрікатись? Він щиро те давав, а я те брала, щоб мати спогад про хвилини щастя, бо звала я, їх небагато буде. Дивись: і досі золота гадючка мені правицю обвиває так, як спогад в'ється коло мого серця… (Показує обручку на руці вище ліктя). Долон не винен. Винні сії очі, не вмів їх погляд мовити: «Кохаю», хоч від кохання серце розривалось. Боявся їх Долон. Він сам казав, що вбили щастя наше тії очі холодними і твердими мечами. Вони однакові були, незмінні перед богами і перед коханим. Не міг Долон очей тих подолати, не міг він погляду їх одвернути від таємниці до живого щастя. І знала я, іцо в сих моїх очах моя недоля, тільки що робити? Хіба осліпнути? Бо де візьметься у птиці віщої коханий погляд голубки, що воркує. Поліксена дивиться їй в очі. Поліксене! Не придивляйся до моїх очей. Не говори до мене, не питай нічого, нічогісінько. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила. Не говори до мене.»
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
