Як жили Піски за часи кріпацтва хіба ревуть воли

Докія з твору "Каторжна": 

"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"

"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."

 Докія з твору "Земля": 

"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."

Згадаймо зі шкільної літератури старших класів драму-феєрію Лесі Українки „Лісова пісня”. Її головний герой Лукаш зі своєю матір’ю та дядьком Левом звели невеличку хатку в лісі. З самого початку його зачаровує краса лісу, і він хоче грати й грати, милуватися природою. А й справді, ліси на Волині дуже гарні і зачарують не лише хлопчину, а будь-кого, хто туди завітає. Лукаш зустрів Мавку і закохався в неї з першого погляду, Адже ж вона й справді красуня. Та, нажаль, не у всьому я можу його підтримати. Розмовляючи з Мавкою вперше, він пестив її, голубив, обіцяв ледь не „Золоті гори”, а в звичайний інший день докоряв їй за те що вона не приносить користі, не працює по господарстві, та ще й мати сварять за неї. Таким чином хлопчина згубив своє кохання у повсякденному клопоті, забувши, що Мавка не звичайна сільська дівчина, яка звикла до роботи, а тендітна лісова істота, що все своє життя проживає граючись та співаючи, у злагоді з природою. Вона звикла радіти усьому: співу пташок, квіту рослин. Лукаш теж любив природу, та під час роботи не зважав на це. Мавка могла знайти в ньому те, чого не звидить звичайна людина, вона побачила його душу, яка співала через сопілку, і покохала його через його спів. Покохала щиро й віддано, одразу й назавжди. Згодом Лукаш почав виробляти таке, що зрозуміти його мені не вдалося: він одружився з Килиною, щоб показати Мавці, вона не „Лісова царівна”, адже Мавка його, щоб Килина більше не приходила до них, бо чуло серце Мавки, що недобра ця жінка. Жив з нелюбою собі жінкою, а потім зник на довгий час. Незрозуміло, чому він перемінив своє ставлення до Мавки, бо казав він їй про свою любов велику, і про те, що люди паруються на все життя, як голуби.

Ads by optAd360
Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.