Образи-символи в творі "За Сибіром сонце сходить"

Євген Маланюк

Біографія

Характеристика творчості

Поезії Маланюка притаманна філософічність, з чистими звертаннями до Бога і водночас міцними зв,язками із землею.

Головна проблема творчого пошуку – людське існування, сенс життя, відповідальність за власну долю.

У творах простежується неоромантизм (характерний для поезій про долю української нації  – “Одна пісня”, “Варязька балада”, “Лист”), що грунтується на проникненні у внутрішні суперечності української історії.

У поезіях звучить думка про роль поета (надзвичайно високо ставив поета) – “Молитва”, “Шевченко”, “Зерову”.

Роздуми над проблемою людського існування, відповідальність за власну долю, приводять Маланюка до висновку, що в  житті все підпорядковано певним законам (“Літо”, “Остання весна”).

Велику силу відіграють сили природи. Сонце – образ – персоніфікація життєдайної, переможної, а також і рушійної сили. У віршах улюбленими порами року виступають весна й осінь. Весна – символ відродження в природі, молодість, незалежність держави, воля й свобода народу. Осінь – символ людської зрілості й повноти (“Не треба мудрості”). Це не лише пора згасання, а й період загострення відчуття життя (“Остання осінь”).

Євген Маланюк. Характеристика творчості

Маланюк – майстер інтимної лірики (“Присвятні строфи” – оспівана далека юність, чари першого почуття).

Роздуми над вічністю, пошук свого призначення у світі приводять ліричного героя до Бога. “Історія” – усвідомлення власної гріховності, розуміння добра і зла  зумовлюють покору перед Всевишнім. Бог – це уособлення світового творця, всевластителя космічної влади і сили (“Вечір”, “Чужина”)

Євген Маланюк. Характеристика творчості

“Книга роздуми про літературу, оригінальні погляди на такі постаті, як Т.Шевченко, І.Франко, М.Гоголь та ін. Окремий розділ присвячено малоросійству. Поет картає українців за їх рабську покору , духовну слабкість.

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: балада.

 

Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.

Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за до до ворожіння.

Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.

Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів.
Композиція:
Експозиція: «По діброві вітер виє…».
Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..».
Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!».
Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть».
Розв'язка: «Взяла зілля, поклонилась», «Вмилась, напилася, Тихо усміхнулась.
Вдруге, втретє напилася І не оглянулась», «Отак тая чорнобрива плакала, співала... І на диво серед поля тополею стала».

Художні засоби.
Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.
Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий.
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …»
Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».
Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася».
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!», 
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а  дружки заплачуть», «біжиякомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».

Віршований розмір: коломийковий вірш з розбивкою на два рядки (8 + 6 = 14 складів)