пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", — каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.
Объяснение:
На землі здавна були три духовно найважливіших місця. Це Ватикан у Римі, Мекка у країнах ісламу та Києво-Печерська лавра у Києві (Україна).
Києво-Печерська лавра була заснована близька тисячі років тому. Тисячі людей приїздять сюди, щоб подивитись не тільки на цей дивовижний витвір мистецтва, але й насправді святе місце.
Початок розвитку цієї народної святині дали два православні монахи. Вони почали рити у землі печери, щоб жити там, майже не спілкуючись із зовнішнім світом. Таким чином, вони намагались найбільше з'єднатися з Богом. До них приєднувалось дедалі більше людей, і згодом ці печери перетворилися на великий монастир.
Монастир ставав все могутнішим і мав велике значення у релігійному житті слов'янського народу. Згодом монахи почали будувати різні релігійні споруди зовні, які потім переросли у великий, оточений кам'яною стіною комплекс із багатьма храмами. Тому зараз Києво-Печерська лавра поділяється на печери та наземну частину монастиря. Доречно було б додати, що лавра здобула таку назву через печери, які є її основою, та стала лаврою не миттєво, а упродовж багатьох століть, бо лаврою у ті часи були тільки наймогутніші монастирі. Взагалі на території України у ті часи існувало лише три такі лаври і Однією з них була Києво-Печерська.
Печери стали останнім притулком для усіх, хто жив у них та помер у давні часи. У печерах лаври знаходиться найбільша кількість похованих святих у світі — 119. Тут є і легендарний Ілля Муромець та той, хто почав написання історії слов'янського народу — монах Нестор-літописець. Є тут і святий Агапій, який, за легендою, писав ікони, які потім зцілювали безнадійно хворих, і, кажуть, якщо зараз ви підійдете до святих мощів і поцілуєте їх, то всі ваші хвороби зціляться. За легендою, тіла померлих монахів клали у сире приміщення печер, і коли до них згодом приходили люди, то вони бачили, що тіла цих монахів не розклалися, а перетворилися на мумії!Архітектура наземної частини лаври просто дивовижна. У соборах постійно поновлюються прекрасні фрески, які в багатьох соборах зроблені у стилі українського бароко, для якого характерні блискучість, величність, різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою є дзвонарня. Вона сягає приблизно 300 м заввишки, і щоб піднятися майже до самої верхньої частини, треба подолати 400 сходинок.
Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих скарбів українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її як своє життя, родину, душу.
