Я люблю природу, явідчуваю її пахучі трави, щедрі прояви, гарні та блискучі промені сонця. Мені подобається вдихати такі негаданні, просторні запахи Української землі.Як добре, коли є хвилина часу, для поєднання з природою. Ця хвилина може замінити мені всі часи в комп*юторних іграх. Я можу відчути, як ллється струмок холодної води,як щойно вилуплена пташка перший раз тріпоче крилами.. Що може бути краще, лебедів в небі,качок в річкі? Щасливий(а) я, коли знаю, що все в країні, все в родині , та взагалі добре. Природа-дуже важлива для нас, потрібно до нех прислухатися, щоб не закінчити життя біля комп*ютора.
Стиль повісті Осипа Туринського «Поза межами болю» належить до напрямку класичного експресіонізму в розвитку української літератури початку XX ст., у якому мистецтво тісно пов'язане з реальністю, проте вираження знаходить через дослідження глибинних психологічних і душевних процесів, що відбуваються в людині. У творі Туринського зображено загострене суб'єктивне світобачення через призму переживань та емоцій автора в екстремальній ситуації. Письменник засуджує потворні явища життя, жорстокість війн і кровопролить. Безумовно, світ далекий від досконалості, де «слабший мусить померти, аби сильніший вижив». Письменник воював від час першої світової війни, зазнав жахів полону, тому його твір, пропущений крізь власне серце, набуває великої значущості в скарбниці української прози. За визначенням 0. Туринського, «Поза межами болю» — повість- поема. У центрі сюжету — поневіряння військовополонених, колишніх солдатів австрійської армії, сімох друзів у нещасті: Штранцінгера, Добровського, Ніколича, Саба, Бонні, Пшилуського та Оглядівського (саме від особи останнього ведеться розповідь). У передньому слові автор зазначає, що вони стали жертвою злочину: «Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства». Утікши від охоронців, чоловіки опиняються наодинці з дикою природою, де лише сніг, холод, голод і жодної живої душі. Найбільша небезпека для втікачів — замерзнути в лютий зимовий мороз. Письменник досить точно використовує оксюморон, щоб передати весь жах ситуації, в яку потрапили герої твору: «Ідуть живі трупи по трупі природи». Здається, що й природа відвертається від нещасних людей: «Чорні хмари закрили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духа знищення». І далі ті ж хмари — «як казочні упирі». Чи не вперше в українській літературі письменник використовує природу не як тло чи опис, суголосний подіям, а як караючу ворожу силу. Лише в передсмертному маренні природа змінюється у свідомості людини: «Синє небо любо й приязно сміється...»
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
