Ідейно-художній аналіз поезії Т.Г. Шевченка "І небо не вмите..."

Я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. Ну, звичайно, не всю. Бувають і погані вірші. До того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори.
Мені ближче сучасні поети. Зараз читати нові вірші допомагає Інтернет. Часто знаходжу там твори, які подобаються. Імен авторів я потім, мабуть, не згадаю. А от поезії залишаються в пам’яті.
Звичайно, я люблю українську класичну поезію. Справжнім генієм є Тарас Шевченко, і рівних йому немає. Дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія Лесі Українки. “Ще не було епохи для поета, але були поети для епох” – ці слова точно про них написала Ліна Костенко.
Також прекрасна лірика Максима Рильского та Володимира Сосюри. А які чудові вірші про кохання писав наш поет Павло Тичина! Читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця.
Поезія потрібна щоб розвиватись та дізнаватись щось нове.

Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість.
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.