У народній пісні «Гомін, гомін по діброві» відтворено

В спекотний день, в гаю тiнистiм
Вовцюра зморений лежав
Прикривши пузо своє листям 
Про щось собi вiн мiркував
-«Чiтал я, каже, у газетi 
(Газети ж бо у нас не вруть)
Шо будто где-то там на свєтє
Вегетарьянцями живуть».
Мiркує далi : «Бач, як добре
З усими в мирi й дружбi жить,
Щоб i любов була як море,
Щоб брагу навiть з зайцем пить»
Так  мiркував вовцюра добрий,
Вегетарьянцем стать хотiв
А а потiм зайця в лiсi з'їв.

Мораль цієї байки є такою
Хоч так крути її, хоч сяк
Всі добрі помисли  з тобою 
Поки немає голоду ознак.

У повісті «Маруся» Квітка-Основ’яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у віршах народної творчості: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очі — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвіте, носочок … прямесенький, а губоньки — як цвіточки розмиють, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані». І ім’я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу і якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся «до діла невсипуща». Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Милується своїм Василечком, «як ясочка», червоніє, «як калина», тріпочиться, «як тая рибонька», — «коли б їй крила, полетіла на край світу!» Вражає щирість почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати і з Василем: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком.