Прочитайте рядки поезії Тараса Шевченка: Послухає моря, що воно говорить, Спита чорну гору: "Чого ти німа?"
Уявіть, про що могли б розмовляти море з горою? Запишіть їхню розмову у формі діалогу

Вид лірики — громадянська.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».

– Лесю, вас називають геніальною Поетесою, дочкою Прометея, романтичною непересічною особистістю, а от мати нагородила Вас псевдонімом – Українка. Чому саме таким?

– Усе дуже просто, адже цей почесний псевдонім вказує на моє походження, на те, що я не соромлюсь своєї національності, захищаю Батьківщину сильним словом, а також доводжу світу, що українська література нічим не гірша зарубіжної й має своє почесне місце в серці кожного читача.

– Мати мала великий вплив на вас, але й уся сім’я до розвинутися вашим здібностям?

– Звісно. В родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання іноземними мовами. Мій дядько, Михайло Драгоманов, – відомий публіцист, критик, історик. Мати, Олена Пчілка, – відома письменниця. Старший брат, Михайлик, рано зацікавився книгами, завдяки чому і навчив мене, чотирирічну дівчинку, читати разом із ним. Тому мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини, але від того не менше кололи мене поетичні терни.