Відповіді на тест Давня казка 21 питання

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.

Відображення подій, явищ, почуттів, людей, предметів, уявлю ване письменником; особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі) • Куди вернулася поетеса?

Підтвердить свою думку рядками вірша. (Туди, де минуло и дитинство. Любов до рідної зем лі — найпотаємніше почуття людини. I ким би вона не бу ла — багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, — і якою б вона не була — дорослою чи малою, — рідна домівка кличе до себе, небаченою надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці рядком маминої пісні, навіює спогади чарівними звуками дитинства. Мов за віки нічого тут не сталосъ. Завжди тут бив годиннику кутку. Завжди під ним дівчатко виростало. В товсті косички банти заплітало. I сутінки торкалися вікна. Крізь складне й вигадливе мереживо поетичної фантасмагорії простежуються цілком конкретні реалії авторської біографії) Як ви розумієте зміст першої строфи вірша? (Вірш «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» входить до однойменної книги I. Жиленко, яка була написана в 1979 р. На той час поетесі було 33 роки. Час летить невгамовно і письменниця намагається ловити кожну хвилину життя, насолоджуючись затінком, який вона знаходить тільки вдома. Серед буденності I. Жиленко помічає та вітає «радощі прості») «Я сіла в крісло до вікна лицем.

І милостиво осені кивнула, мовляв, я вже готова». До чого готовий ліричний герой?

(Життя людини змінюється подібно порам року. Осінь асоціюється зі старістю, яку готова зустріти поетеса («Я сіла в крісло до вікна лицем»). Ірина Жиленко відчуває плинність часу, повноту усього сущого, прагне зупинити мить радості чи смутку, розкоші спілкування чи якогось особливого настрою від доторку до прекрасного («Розпочинай класичний свій концерт») Чому у третій строфі зображено не концерт, до якого приготувався ліричний герой, а годинник. Що він символізує