Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Хочеться сказати, що дЬ теми Великої Вітчизняної війни зверталося багато українських письменників. І в цьому плані твори Олександра Довженка являють собою неперевершені перлини мистецтва, які у всій своїй повноті відображають трагічні події 1941-1945 років.Про героїчну боротьбу людини зі смертю розповідає оповідання «Воля до життя». Головний герой твору — Іван Карналюк — звичайний солдат, розвідник. «Геройств» у його житті немає, але це його не турбує. Його турбує інше — знищити якомога більше ворогів, і Іван безжально вбиває їх: «Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем. І особливих геройств за ним не числилось, хоч він і вбив уже снайперським з півтора десятка фашистів, не беручи до уваги стрільби по них взагалі».Аж раптом сталася звичайна на війні річ — Карна-люка було поранено мінним осколком у ліве плече. Унаслідок цього у Івана зробилася газова гангрена, руку ампутували, але це не до Від плечового суглоба гангрена поповзла через надпліччя до шиї. Здавалося б, що Іван приречений. Хірург, який робив обхід палат, вже не призначив йому перев'язку, вважаючи це непотрібним: «...помічаючи, що Карналюк уже вмирає, що жити йому зосталось лічені хвилини, одійшов до іншого пораненого, не призначивши ні перев'язки вже, ні яких-будь процедур!»Тим сильніше вражає і хірурга, і читачів те, що Карналюк зміг сам підвестися на ноги і прийти до перев'язочної. Його бажання жити було настільки сильним, що перемога над хворобою, над смертю здається справжнім дивом: «— Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба! Вражений небаченим видовищем, хірург прикипів до місця. Страшний був Карналюк і прекрасний».З бою за власне життя солдат вийшов переможцем. І в цьому до йому величезна сила волі, безкінечне бажання жити. Іванова сила опору смерті вдихнула сили у втомленого хірурга, подала надію іншим пораненим: «Коли Карналюка виносили з операційної на койку, йому аплодувала вся палата. Поранені з гордістю дивились на свого товариша і радісно дякували йому. їм також передавалась його воля до життя».Людська сила волі є могутньою рушійною силою, вона може робити навіть неможливе, про що свідчить оповідання «Воля до життя...»
Подробнее - на -
Объяснение:
