порівняння фільму Енеїда та книги

Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». 

В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою. 

Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть помираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх перемогти. 

Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну мудрість, патріотизм, відданість народній справі. 

Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут». 

Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». 

Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. 

Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця. 

У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в ньому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. 

Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю». 

У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.

«Надежда-это пугливая птаха, которая гнездится в душе человека», — эти слова американской поэтессы Эмили Дикинсон заслуженно стали афоризмом.
Мыслители всех времен по-разному относились к надеждам. Кто-то считал их лучшим человеческим двигателем, а кто-то – наивысшим злом. Однако все сходились в одном: когда пропадает надежда, возникает пустота. Именно надежда, притаившись в сердце, дает возможность быть счастливым даже среди несчастий.
Человеческая природа такова, что свои надежды человек прячет в глубине души, лелеет их и до последнего верит, что они непременно сбудутся.
В литературе тема надежды встречается довольно часто, как и в жизни. Одним из примеров тихой греющей сердце надежды являются верования героев пьесы М. Горького «На дне». Все герои произведения, за исключением, Бубнова, отвергают свой «ночлежный» образ жизни. Они надеются, что судьба преподнесет им еще один шанс, который позволит им подняться со «дна». Так, например, Клещ говорит: “Я — рабочий человек… я с малых лет работаю… Ты думаешь, я не вырвусь отсюда? Вылезу, кожу сдеру, а вылезу… Вот, погоди”, умрет жена…” Усиливают надежды на новую жизнь речи Луки.
Только благодаря надежде Мастер из произведения Булгакова написал свой роман о Понтии Пилате. Робкий, но талантливый писатель, мечтавший вырваться из своего подвальчика, из своей не самой благополучной жизни, надеялся, что его роман будет напечатан. Только надежда, греющая его сердце, заставляла его закрывать глаза на существующие в литературной среде порядки. Была надежда – были силы писать.