Будда – Добро, гармонія, умиротворення, моральний ідеал. Лотос вважається в Японії священною квіткою, пов’язаною з буддизмом. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й просвітлення. Згідно з японською міфологією – Світове Дерево, що з’єднує три рівні світобудови: його корінь знаходиться в мулі (болоті), стебло – у воді, а листя і квітка – звернені до неба. Лотос нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого та світлого ідеалу. Адже Лотос починає рости на дні озера, у бруді й воді; він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку. Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя. Вода, озеро – початок і кінець усього сущого на землі, символ очищення душі й тіла, джерело життя. (Опуститися в озеро означає , з одного боку, смерть, а з іншого – зцілення і відродження) Павук для японців (з позицій буддизму) – Великий Ткач, Творець світу, його центр; посередник між світами, простором і часом; символ мудрості; символ життя – пряде нитку Долі. Павутина (з позицій буддизму) – символ сходження, підйому (синонімічні поняття – гора, хрест, драбина, дерево, ліана); нитка Доля, якою Великий Ткач (павук) прив’язує людей до павутини життя (минуле – теперішнє – майбутнє); символ скороминущості життя і плинності часу; спіраль, що уособлює собою творіння і розвиток; символ праведного життя, шлях до ння душі Срібляста нитка – у східних філософіях це нитка, яка тримає життя людини. Павутинка-нитка: -на земному шляху Кандати лише одна добра справа; -нитка долі, один кінець якої – в руках людини, інший – у владі вищої сили, провидіння; -зв’язок між світами: рай – земля – пекло. Річка Сандзунокава, Криваве озеро, Шпиляста гора, Кандата – зло, гріховність людини, розплата за злочинне життя на землі. Ранок – початок нового, схід сонця, надія, переродження душі
Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
