Відповідь:
Вітряк, якого він змайтрував для хлопчика
Пояснення:
— От тобi й "е". Хоч би, очмано, кому сказав, куди йдеш. А я тобi щось зробив! —дiдусь викривлює свої ве-ликi напатланi брови i вже добряче посмiхається.
— I що ж ви зробили? — наперед починаю радiти.
— А що ти просив?
— Вiтряка.
— I що я сказав тобi?
— Казали, що попросиш, те i зроблю, бо в мене такими онуками поле не засiяне, — точнiсiнько повторюю дiдовi слова, бо вони сподобались менi.
— Бач, як запам'ятав! — смiється дiдусь, потiм знiмає дашок свiжесенького вулика i виймає звiдти справжнього вiтряка. Але якого! На його покрiвлi розправив крила i гордо пiдняв голову молодий лебiдь. Здавалося, вiн от-от одiрветься вiд покрiвлi i злетить у небо.
