Хоч і народилася та виростала Наталка у заможній родині, але ніколи не цуралася простої праці. Виборний говорить про неї: «... яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Після смерті батька живуть вони майже у злиднях, але Наталка не втрачає своєї життєрадісності, доброти, а спесивою і пихатою, як більшість міських панянок, ця дівчина ніколи не була. Вона сама характеризує себе у пісні:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
І хоч не мала вона приданого, але до неї сваталися і дяк, і волосний писар, і підканцелярист із суду. А в п'єсі їй зізнається у коханні навіть возний, якому подобалась в ній її краса, доброта, працьовитість і співучість, бо Наталка не тільки знає сама багато пісень, але і складає їх сама. Зокрема, усе село знає її пісню про Петруся — «Вітер віє горою». Наталка відмовляє усім женихам не тому, що чекає на когось багатшого, а тому, що з дитинства кохає Петра. Вона вважає, що люди одружуються, щоб разом хазяйнувати, жити дружно, бути вірними і підтримувати один одного до смерті. А з людиною, до якої не лежить серце, Наталка не може бути щасливою, тому для неї краще закінчити життя у Ворсклі, ніж бути відданою за нелюба.
Наталка Полтавка:
бідна іє тверді моральні принципиповажає матірвміє відстоювати своє щастя.
