Діалог дитячі цінності в творі гуси лебеді летять

Честь і чесність – це співзвучні слова, але при цьому вони означають різне. Проте кожен з нас напевно розуміє, що обидва цих слова мають позитивний зміст. Добре бути чесним, а виявляти честь – правильно. І нехай сучасний світ дещо відрізняється від минулих днів і вважається більш жорстким і прагматичним, високі людські якості, по-моєму, ще в моді. А тому – і честь, і чесність потрібні і важливі. Втім, в даному випадку просто думати недостатньо. Потрібно аргументувати свої думки, чим я і займуся далі за текстом.

Чесність – це вміння говорити правду і утримуватися від брехні. Ми повинні розуміти, що правда – це дещо абстрактне поняття. Іноді, щоб збрехати, зовсім необов’язково сказати щось вголос. Наприклад, якщо ви знаєте щось важливе, але не повідомите людей, для яких це теж важливо, вас можуть звинуватити у брехні. Саме тому чесність невидимою ниткою пов’язана з ще одною благородною якістю – зі сміливістю. Боягуз просто не наважиться бути чесним. А ось смілива людина завжди з легкістю говорить правду. Вона не боїться критики. Чесність потрібна сьогодні тому, що вона будує довіру між людьми. Ніхто з нас не може переконатися у всіх фактах особисто. Набагато простіше обмінюватися один з одним інформацією і довіряти один одному. Завдяки чесності і довірі життя стає більш динамічним, а люди встигають зробити більше. У цілому завдяки чесності ефективність людського життя підвищується.

Якщо зміст слова «чесність» розуміють практично всі люди, то з честю ситуація складніша. Різні люди вкладають у категорію честі відмінні поняття. Якщо зібрати це все докупи, то вийде, що чесність – це поєднання таких позитивних якостей, як почуття справедливості, вірність, благородство, правдивість. Всі названі поняття мають безумовне позитивне забарвленням. Хочете похвалити людину? Назвіть її справедливою, вірною, благородною і правдивою. Їй напевно сподобається. Саме тому, я думаю, і сама категорія честі потрібна в сучасному світі. На жаль, люди далеко не завжди сприймають прояви честі правильно. Наприклад, вас можуть неправильно зрозуміти, якщо ви проявите свою честь просто так, безкорисно. Вся справа в тому, що в сучасному світі потрібно платити практично за все. Але особисто я вважаю, що честь можна проявляти завжди. Це виглядає красиво за будь-яких обставин.

І честь, і чесність потрібні. Вони були потрібні у всі часи, сучасність – не виняток. Так, матеріальне сьогодні цінується вище духовного, а плоть узяла гору над розумом. Але чесність і честь залишаються актуальними. І якщо ви будете проявляти ці якості щиро й непідробно, люди це точно оцінять.

Аналіз твору «Дім на горі» Роман-балада «Дім на горі» складається з двох частин. У пер­шій («Дім на горі. Повість-преамбула») розповідається про життя чотирьох поколінь, які живуть у домі на горі з 1911 по 1963 рр., але в долі кожного чомусь уперто простежується низка загадко­вих і дивовижних послідовностей. Друга частина роману, що має назву «Голос трави», складається з 13 новел, які об’єднуються підзаголовком «Оповідання, написані козопасом Іваном Шев­чуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших».Отож у романі два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить.У творі відчувається барокове поєднання високого (духовного) й низького (буденного): дім на горі — це фортеця нашої духо­вності, а підніжжя гори — це поле боротьби добра й зла, світла й темряви. Багато епізодів нагадують притчі, мають символічне значення, наприклад, самотності, роздвоєння людини, блудного сина, дороги і т. ін.Певно, працюючи над обома частинами роману, Валерій Шев­чук не задумувався над тим, що підсвідомо втілював у ньому спе­цифічне барокове світосприйняття, що відбилося вже на самій композиції твору. Уявімо зразки барокової архітектури в Києві: Андріївська церква, Маріїнський палац, брама Заборовського у Софійському соборі, церкви Києво-Печерської лаври, Видубицький монастир... Краса, чарівність, розкіш, незбагненна велич цих споруд водночас спонукає до високих роздумів над чимось важливішим, аніж повсякденні проблеми і звичайна життєва метушня.«Дім на горі» асоціюється з подібними бароковими спору­дами. Друга частина — «Голос трави» — ніби основа цієї спо­руди, своєрідне підніжжя. Тринадцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реальне життя. Фольклорно-міфологічна їх основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід’ємною частиною світовідчуття наших предків, привносили в нього своєрідну духовну корек­цію. Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантас­тичними, умовними, ірреальними.Кожне оповідання — своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться.У структурі твору відбувається складне «переломлення» еле­ментів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, як й інші жанрові різновиди пісенної епіки, «за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі», роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опо­середковується ніякими проміжними ланками.