жанр: ліро-епічна поема.
тема: зображення морського походу запорозьких козаків під проводом івана підкови проти турецьких завойовників.
ідея: уславлення мужності та героїзму запорожців та івана підкови.
головна думка: мужністю та героїзмом здобувається у боротьбі незалежність.
художні засоби.
епітети: високії могили, козацьке біле тіло, чорна хмара,синє море, чорні уси.
порівняння: високії ті могили чорніють, як гори; синє море звірюкою то стогне, то виє; кругом хвилі, як ті гори; не в синопу, а у царгород, хвилі, як ті гори; ні землі, ні неба;
персоніфікація: ревіли гармати, лягло спочити тіло, могили говорять, лихо танцювало, журба кружала, серце спочине, море,стогне, виє, грає, серце мліє.
метафора: внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє.
анафора: "було ", "високії ті ".
гіпербола: «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє», «висипали запорожці — лиман човни вкрили», «кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба».
сталі епітети: «біле тіло», «синє море», «високі могили».
контрасти: «було колись — запорожці вміли пановати». «минулося — осталися могили на полі».
звертання: «ануте, хлоп'ята», «отамани, панове молодці …», «добре, батьку, отамане»;
риторичне звертання: «грай же, море».
оклики: «ануте, хлоп'ята, на байдаки! », «море грає – ходім погуляти! », «… поїдем у гості! », «добре, батьку отамане! », «і вам! »
риторичні оклики: «грай же, море! », «нехай ворог гине! ».
паралелізм: «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє». «висипали запорожці – лиман човни вкрили».
Відповідь:
Пояснення:
Але дівчинка була вже біля Пустельника.
– Добрий день! – привітно всміхнулася.
– Привіт! – не відривався від картини.
– Правда, гарні у нас місця?
– Гарні, – погодився. – Тільки не у вас. Бо ти не тутешня, а з Вишнополя. І Половинчик більше мій, аніж твій, бо я тут частіше буваю!
Ага! Знає, що з Вишнополя…
– Поглянути можна? – наступала далі Софійка.
– Дивись, як хочеш!
– Тітонько, йдіть-но сюди! – покликала дівчинка. Проте Сніжану як вітром здуло. Ото ще страхополох!
Картина була як картина. Пейзаж. Гарний. Контури нечіткі, трохи наче розмазані. Мабуть, фарби розтікаються. І не дуже схожий. Там оно три берези, а на полотні тільки дві. Єдине, що сподобалось, – це загадковість, казковість картини. Так і жди якоїсь мавки чи лісовика!
Про все це Софійка щиро звірилась художникові. Той не знати чого засміявся.
– А інші полотна? Можна якось їх побачити? – Софійка йшла напролом.
– Приходьте нині ввечері зі Сніжаною до моєї хижки. Знаєте, де живу? Подивитесь, коли цікаво!
– Справді? А ви будете вдома?
– Якщо пообіцяв – доведеться бути!
