Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Головні герої: Скрудж, його сестра Фен та племінник, привид Марлей, Духи Головний герой «Різдвяна пісня в прозі» — власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлей розповів, як він тепер кається і страждає від того, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Настоящого і Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє до йому багато чого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен. Дух Минулого Різдва схожий на дитину і має в собі джерело незгасимого, яскравого світла — можливо, це те найкраще, що є в людях у дитинстві і що вони з часом старанно прагнуть приховати. Дух Нинішнього Різдва — життєрадісний, сильний, веселий. З усіх трьох Духів він — найенергійніший і найприємніший. Можливо, тому, що це Різдво — його, і Скрудж може змінитися на краще саме нині. Дух Майбутнього Різдва — найпохмуріша постать, невизначена, мовчазна. Він має такий вигляд, очевидно, через те, що нічого приємного показати Скруджу не зможе. Смерть, зрада, радість людей через його загибель — все це вражає і разом з тим зцілює душу героя.
я надеюсь ето то?
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку