Кумедія з Костем "чи була історія хлопця справді кумендою?" 5-7 речень

Однією з головних причин зародження козацтва була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна не мала власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, були малоефективними. Кримське ханство як держава існувало у 1449— 1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, ІІриазов'я та Прикубання. Ще в ХПІ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і ввійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Ґірею вдалося вийти з-під золотоординські зверхності створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. У 1478 р., зваживши па могутність Туреччини та її присутність і вплив на півострові, Кримське ханство визнало васальну залежність від неї. До певної міри Кримське ханство виконувало роль провідника турецької політики у Східній Європі. Його зовнішньополітичні акції зводилися до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села. Грабіжницькі промисли були для татар економічно необхідними, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб, тоді як торгівля людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки. Живим муром від нападів турків і татар для України стало козацтво, яке вважало боротьбу проти "бусурманів" священним обов'язком. Спершу воно відбивало турецько-татарські напади, а зміцнівши й саме розгорнуло наступ на володіння Туреччини та її васала — Кримського ханства, де визволяло бранців, руйнувало фортеці, захоплювало значну здобич. Спершу переважали сухопутні походи, які набрали значних масштабів і стали регулярними. З часом запорожці активізують і чорноморські експедиції. Вже наприкін. XVI — на поч. XVII ст. козацький флот зріс до кількох сотень одиниць і, не вагаючись, нападав на турецькі фортеці й міста. Гучна слава про запорізьких козаків ширилася по всій Європі, адже тодішня військова могутність Туреччини вважалася нездоланною. В Італії, Німеччині, Франції, Англії в той час вийшло понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Багато держав, над якими нависла турецька загроза, шукали з ними зв'язків. Значною мірою козацькі успіхи були пов'язані з талановитим керівництвом гетьмана Петра Cагайдачного (бл. 1570—1622), який, за підрахунками дослідників, провів 60 боїв на суходолі та на морі й жодного не програв. З ним на чолі козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію. У політичній діяльності головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох най діяльніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. У результаті активізувалося як козацтво, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та долучається до загальнонаціональних справ, такі міщансько-духовна інтелігенція, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани. В усій красі полководницький талант П. Сагайдачного виявився і під час Хотинської війни. Навесні 1621 р. 160-тисячна турецька армія під проводом самого султана при 260 гарматах, а також 60 тис. татар вирушили, щоб розгромити Річ Посполиту. Через нечисленність польського війська, яке становило трохи більше 30 тис. осіб при 38 гарматах, королівський уряд звернувся за до до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв. Оскільки турецько-татарська навала загрожувала поневоленням і українському народові, Козацька рада ухвалила надати до в боротьбі проти "бусурманів". 40 тис. козаків рушило назустріч ворогові. А для того, щоб розпорошити сили турків, ще 10 тис. запорожців відправили на Чорне море для активізації там воєнних дій. Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, - куди 1 вересня прибуло козацьке військо. Наступного дня сюди підійшли турки й та тари, які відразу вдарили по позиціях козаків, сподіваючись, що ті ще не встигли як слід укріпитися, проте зазнали великих втрат і змушені були відступити. Надалі турецька армія практично безперервно протягом місяця здійснювала атаки на козацький табір, небезпідставно вважаючи, що розбивши його, легко впорається з поляками. Але, втративши бл. 80 тис. осіб, так і не змогла взяти фортеці. 9 жовтня було укладено Хотинський мир, сприятливий для поляків: 1) кордон Польщі з Туреччиною встановлювався по Дністру; 2) турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких походів на територію Речі Посполитої; 3) польський уряд погодився-заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини.

1. Шлях до школи.
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.