Звідки Остап Мандрик знає Соломію

Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературіБіблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та ння душі.До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У XIII-XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю "возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори.До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо:Смирилася душа наша,Жить тяжко в оковах! Встань же,Боже намВстать на ката знову.У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава 35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна Костенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у поемі "Мойсей", Лесею Українкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима".До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б. Пастернак у романі "Доктор Живаго" і Бальзак у творі "Ісус Христос у Фландрії". Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету "Майстер і Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок років працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангеліє від Іуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищої породи і природи, носієм особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події зображено в романі "Собор Паризької Богоматері" В. Гюго. У творі тісно поєднані краса і потворність, добро і зло. Рівноправним героєм твору є собор, який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком трагічних подій і водночас символом можливості повернення людей до вічних цінностей.Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.

В судьбе и жизни каждого человека огромную роль играют близкие люди: родственники, друзья, любимый человек. Они поддерживают в трудную минуту советом, утешают в тяжелых ситуациях, радуются в счастливые моменты. Причем, друг остается другом в любые времена. В средневековье, в наши дни, в далеком будущем друзья были и будут необходимы всем. В начале девятнадцатого века, в разгар правительственных гонений на молодое поколение, близкие, конечно же, были важны в жизни появившихся "новых людей". Роман Тургенева "Отцы и дети" как раз об одном из молодых революционеров – разночинцев 60 –х годов. Хотя основная мысль романа – идейная борьба людей разных поколений, главный герой, Евгений Базаров, проверяется автором на умение и любить, и дружить. По-моему, проследить за тем, как человек, отрицающий любые чувства, может выжить в сложном мире противоречий, довольно интересно. 
Итак, Евгений Васильевич Базаров – сын уездного лекаря. Он занимается естественными науками и проповедует нигилизм, то есть ничего не принимает на веру. Именно по суждениям нигилизма, любовь к родителям, друзьям, женщинам для него – это что-то примитивное и ненужное, нечто иное, как раздражение нервных окончаний. Но однажды в студенческом кругу Базаров знакомится с молодым человеком по имени Аркадий Кирсанов, который сразу же на него производит впечатление "мяконького либерального барича". В глазах радикала – материалиста Аркадий до последнего дня оставался "размазней" и "нежной душой". "Молодой человек, неглупый, но совершенно лишенный умственной оригинальности и постоянно нуждающийся в чьей–нибудь поддержке," - так охарактеризовали Аркадия критики. Он всегда был лишь приятелем Базарова. Аркадий познакомился с нигилистическими идеями, которых придерживался его друг, нашел их довольно интересными и увлекся этим молодым течением. Но в его философских суждениях всегда чувствовалась какая-то детская наивность, он не был искренним нигилистом, а просто хотел быть сыном своего века. ("Мы сила!") Он с наслаждением отрицал все вокруг, не замечая противоречий в своем поведении. Аркадий не мог принять многих взглядов своего учителя, так как в отличие от него он хорошо относился и к природе, и к женщинам, и к аристократам, "хоть и не смел признаться в этом". У Базарова же он вызывал снисходительно-дружеское, покровительное отношение, и, казалось, что Евгений разрешил Кирсанову дружить с собой. Он воспитывал его, как ребенка, и относился к нему так же, почти всегда насмешливо и несерьезно. Хотя Аркадий – сторонник Базарова и "напяливает на себя его идеи", он не мог быть с ним единым целым, так как идейно принадлежал к лагерю "отцов". Аркадию ближе спокойная обстановка в доме отца, да и "хозяйство не возбуждало в нем отвращения." Когда-нибудь ему все равно бы пришлось признать, что он чужой Базарову ("Он хищный, а мы с вами ручные."), и что его идеи "ему не по вкусу". Я полностью согласен с Писаревым, что Аркадий только лишь вообразил себе, что глубоко уважал и от души любил Базарова, хотя в сущности он не питал к нему никакой сердечной привязанности. Час от часу пропасть между ними росла, и особенно обнажилось размежевание между ними, когда они познакомились с Одинцовыми. В городе на балу они встретили молодую вдову. Анна Сергеевна – самостоятельная, властная, независимая и умная женщина. В