Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється.
Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє "я" і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово "ти". Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Объяснение:
Відповідь:
метафори: слова сяяли..., туманили, сторiнки глибоко поранили, громи обвалюються, блискавки падають, "пиха... вищирювала ... свої iкла", сипалася ...страховина, серце...зупинялося, приходила полегкiсть, прокльовували голоси, пiшов розголос, виходила заздрiсть, пропала надiя, крається чиясь душа, голос його заскрипiв, ламай собi голову, мова, брови летять угору,
епітети: вреднюча коняка, святе дiло, раннiй плуг, найкращий хлiб, прихмарений ранок, "мене, малого, радiсного i схвильованого", добрі люди, ранковi легенди, книжна погорда, кревна праця, людський дух, прекрасні часи, дуплаві верби, глупа нiч, бiдна голова, друкованим словом, злощасний каганчик, невелика бляшанка, дитячі скарби, тоненька книжечка, безсовiсний крамар, баранячi кучерi, видовженi... очi, безневинні очі, прихованої радостi, шельмувату посмiшку, насмiшкуватих очах, тоненькi-тоненькi ниточки, веселої кирпочки, "пройдошним, шалапутним, слизькооким i розпронесучим сином", мудруватим вирiзом, зобиджене галiфе, округленi щоки й пiдбiрчастi уста, незвичайнi пригоди, мова... була... щиросердою, довжелезну вузьку торбину, химерний пояс, спiвучi макiвки, святе слово, мужиька доля, блакитнаві очі, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, оп'янiлий джмiль, вимиршавленi конi, розумноокий селянин, химерний плуг, цупка рука, капшучистими губами, сизуватим рум'янцем, прозорою i легкою лускою, золотистих пазух, весняну вулицю, блакитнавi хатки, неласкавий чоловiчий голос, важкий брязкiт, глухим високим частоколом, глухі ворiта, глибокоока, ще молода жiнка, темнi сльози, багатий i богомiльний чоловiк, голодом пригнанi катеринки, опасисту постать, недобру годину, скорбнi очi, розгонистi брови, глибокоока селянська доля, нерозумну голову...
персоніфікація: хазяйнує безтолоч, Хмари йдуть, сходяться ранковi легенди минулого з сьогоднiшнiм днем, "слiпак... погрожував вибухнути", крилами проганяють темiнь, зневiра не дуже довго крутилася, вигадка... аж смiялася, затанцювали всi його кучерi, брови хитрувато пiдстрибують угору i аж тремтять, щастя над вами торбою трусить, вiтер не хоче свистiти, великдень зверху задзвонив у всi дзвони, а низом розстелив веснянки, павучки трiщин розповзаються, вимiзковувала Юхримова голова, гнiваються очi й уста, надiя моя розповзається, прокидалося життя, закружляли мої думки, плаче од радостi дерево, надходить весна, грають очi, зерна... дихали, калюжка тримала, сонце.. розсипало тепло, розтрушувало промiння, веселіли хатки, погляд шукає, вiтрець кидає, шкаралупа поповзла, вода розгойдано гралась, сонце поволеньки перейшло, не сходив смуток,
Пояснення:
