Хар-ка :
Грицько
За принципом контрасту виписано образ Грицька. Зазнавши багато горя змалку (його батьки померли від холери, коли він був ще зовсім малою дитиною) , Грицько, дійшовши літ, подався на заробітки. Важко працював два роки, але повернувся в село, купив землю, хату, завів господарство і почав думати про весілля. Шукав собі дівчини багатої та вродливої, а покохавши, одружився на сусідній наймичці, такій само сироті, як і він. Грицько, як і Чіпка, з дитячих років бачив і кривду, і несправедливість, але він ніколи не намагався чинити опір, бунтувати. Палкі Чіпчині слова не зачіпили його серце, але зародили тугу в чутливій до людського горя Христиній душі.
Кожна людина має у своїй душі власний та неповторний храм. І, можливо, зовсім несправедливо буде так казати, що душа – це купа цегли. Тому, що саме існування душі – чогось неземного – це вже щось святе. Господь вдихнув у людей життя, а разом із ним і почуття, переживання, думки, які заклали фундамент для великого, напрочуд гарного та вічного храму. Це справжнє підтвердження того, що душа – це храм.
Моя душа заслуговує на таке почесне звання. Бо купа цегли не в змозі написати таке:
Моя душа
Ще зовсім юна.
