На мою думку, кохання в тому разі, коли воно справжнє, — це важке ви-пробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття зі щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала: «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить. Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.
Объяснение:
По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус “Львів”.
І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!
Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.
Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!
Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!
А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З’їж таблетку — у Лубнах!».
