До більш пізньої прози Івана Франка належить новела «Сойчине крило». В основі цієї новели є проблема загального характеру, адже письменник вирішує не лише питання нереалізованого життя та нещасної любові героїв, а й людського життя. Герой новели Хома-Массіно став відлюдьком, він свідомо захотів відмежуватися від людей, заховатися за творіннями культури. Він в захваті від думки, що має окреме, зовсім інше життя, і про те ніхто не здогадується. Більше того, герой упивається своєю трагічною самотністю.
Новелу можна назвати «текстом у тексті», тому що вона складається із «записок відлюдька», у яких поміщений лист-сповідь Марії до Хоми. Саме лист Марії додає розповіді психологічної напруги, тому що він спонукає одержувача до діалогу. Цей діалог нагадує розмову двох вимучених душ. Спогади Манюні дражнять Хому, він хоче залишитися вірним своїй філософії, намагається протестувати, не бажає ворушити минулі події: «Говори собі, пиши собі, що хочеш! Я тепер дивлюсь на все оком естетика, розпізнаю кожний момент фальшивої гри. І де ти сміятимешся, я байдуже здвигну раменами». Але її запитання: «Чи тямиш мене? Се я була?» примушують читати все далі.
Ніби з того світу, з далекого Порт-Артуру, чується голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».
Марія поклала в лист сойчине крило, та залишила собі друге. Вона послала йому одну половинку — свою душу, але чи зуміє прилетіти до неї друга половинка його? Це залежить від Хоми-Массіно. Але не дивлячись на те, що Массіно показує байдужість, яку він леліє аж три роки, він не хоче допустити почуттів, тому що «правдивого чуття в тім нема, от що». Та, не дивлячись на те, що Хома не вірить у «містику», вона відбувається, і Массіно не в силах зупинитися, він все згадує і промовляє: «Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом!». Герой новели раптом усвідомлює, що його існування було паперовим та негідним. Массіно збентежений і розуміє, що нарешті прийшла та, на котру він чекав, і заради якої він спроможний прокинутися і скинути з себе пута, спрямуватися до нового життя – справжнього, в якому є і щастя, і страждання.
З новели ми бачимо, що співіснування двох людей і взагалі людського буття– це насправді проблема, яка є глобальною. Висловлюванню Массіно І. Франко придає безсумнівну істину: «Що таке людина для людини? І Кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»
Объяснение:
Скомунизжено
6.Приго́дницький рома́н (фр. roman d'aventures) — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.
Приго́дницький рома́н (фр. roman d'aventures) — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. Одним із перших таких творів були «морські» романи Дж.-Ф. Купера й Ф. Марієтта, історико-пригодницькі О. Дюма-батька, соціально-пригодницькі Ежена Сю. Пригодницький роман має типологічні подібності з фантастичним романом та науково-фантастичним (Жуль Верн, О. Толстой), детективним і політичним (Л.-А. Буссенар, Л. Жаколіо, Ю. Семенов).
7.Небо голубе,
Небо голубе,Вода хлюпоче –
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.Ворота заскрипіли -
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.Ворота заскрипіли -на дворі зима.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.Ворота заскрипіли -на дворі зима.Синиці прилетіли.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.Ворота заскрипіли -на дворі зима.Синиці прилетіли.Повітря тихе.
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.Ворота заскрипіли -на дворі зима.Синиці прилетіли.Повітря тихе.День сумний -
Небо голубе,Вода хлюпоче –Риба пливе.Впаде сніг -залишиться слід,заскриплять двері.Спить собака.Різкий дзвін.Зелений лист.Ворота заскрипіли -на дворі зима.Синиці прилетіли.Повітря тихе.День сумний -дерево зрізане.
Ха́йку (яп. 俳句, はいく) — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
8."Езопова мова" — алегорична мова, де думка ніби зашифрована, не висловлюється прямо. Це "особлива система облудних засобів", до яких звертаються, коли не можна сказати про щось відкрито.
9.Наукова фантастика є жанром фантастики, який описує ситуації, невідомі в реальності, але ймовірні, пов'язані з певними теоріями і припущеннями в науці й техніці. Відповідно серед сюжетів наукової фантастики часто зустрічаються неможливі на даний час види польотів на інші планети, робототехніка, вірогідні, проте не відкриті позаземне життя, гіперпростір. Яскраві представники жанру в літературі: Іван Єфремов, Олександр Бєляєв, Айзек Азимов, Рей Бредбері, Артур Кларк.
