Початок вірша за формою нагадує народні різдвяні пісні. Це звернення до землі. Метафорична картина щастя починається із наказу землі розквітати, оновитись. А далі буде Божий суд, коли справедливість переможе. Зло буде покаране, а ось поневолені кріпаки, метафоричним образом яких у творі стають «темні», «сліпі», «вбогодухі», будуть вилікувані. У третій частині вірша і змальовано ідеальне життя нещасного народа-мученика, який заслужив цей рай. Поет вдається до алегорії, яка виконує подвійну функцію. По-перше, зображує народне щасливе життя у майбутньому, по-друге, показує до чого доводить рабство людину. Закріпачена людина стає морально забитою, неосвіченою, фізично нездоровою. Використання у вірші старослов’янизмів також виконує подвійну функцію: стилізує вірш до біблійних творів і надає йому пафосності, урочистості. Вершиною глобальної картини оновлення у вірші стає «проривання слова». Свобода слова, свобода отримувати освіту для автора стають провідною умовою процвітання суспільства. Картина творчої свободи передається через метафору плодючої, квітучої землі. Епітети останньої частини твору довершують створену картину щасливого ідеального життя. Як справжній гуманіст, автор проголошує: люди повинні радіти й вільно веселитись на своїй землі.
Объяснение:
