Хуха народилася останньою, влітку. Всі її дуже любили й жаліли, особливо за добру й щиру вдачу, слухняність та працьовитість. Звали її Моховинка.
Взагалі Хухи бувають різними, в залежності від того, де живуть: лісовими, печерницями, очеретянками, бур'янками, степовичками, байрачними, левадними. Тільки немає болотянок, бо Хухи, як котики, не люблять вогкого. Коли ж доводиться Хухам переселятися, вони гірко плачуть. Але люди рідко помічають та розуміють чужі сльози.
Моховинка була боровинкою, бо народилася в бору, де здавна жив увесь її славний рід.
Моховинка жила в хатинці під великою сосною, їй було добре, ніщо лихе нікому там не загрожувало. Хуха мала довгу вовночку, тільки лице було голеньке й нагадувало садову жовто-фіалкову квіточку "братки". Вовна в Хух такого ж кольору, як і речі, біля яких вони знаходяться, — зелена на зеленій траві, жовта на піску, біла на снігу.
Якось Моховинка прокинулася від холоду й від срібної імли, яка вкрила все навкруги. А то був перший сніг. Хуха затулила вхід мохом і знову заснула. Розбудив її страшний звук. Хтось рубав сосну над хатиною Хухи.
Моховинка вискочила надвір. Навколо вже стояло чимало інших Хух, але що вони, такі маленькі, могли зробити?
Потім Хухи здогадалися покликати лісника. Та дід, що рубав сосну, здалеку почув небезпеку й кинувся тікати. Хатку Хухи було зруйновано. Що ж їй тепер робити? Родичів турбувати незручно, ті звикли жити самі. Побігла Моховинка аж на край лісу. Побачила там дивні споруди, звідки тягло теплом і пахло чимось смачним.
Объяснение:
по памяти вроде так давно читала
