Відкрита відповідь на проблематику тексту аргонавти, а саме "самооцінка"

Важко описати що таке щастя взагалі. І також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. Щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. Але існує багато питань. Чи завжди щастя це гроші? Чи завжди щастя це душевна втіха?
Я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. Як що до мене, то я - щаслива людина.
Я  себе саме так коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться, коли я даю слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається, коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю), коли немаю ніяких сумнівів, коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. Тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються.

Том и Поллианна - дети, поэтому мне интересно было про них читать. У детей одного цвета волос. Замечу, что оба были храбрыми: парень не побоялся сказать правду на суде, а девочка смело преодолевала свою болезнь. Оба были веселыми и жизнерадостными, их не пугали трудности. С удовольствием бы не выполняли правил, но все же слушали взрослых, были благородными. Дети были очень интересными, с большим увлечением познавали мир. Также были большими фантазерами и мечтателями . Том придумал закон, управляющий поступками людей, а Полианна «игру в радость» . Жили дети у тети.
Вместе с тем, они имели много отличий. Напомним,что Том - мальчик, а девочка Поллианна. Том всегда имел друзей, а Поллианна нашла друзей только через некоторое время. Девочка была трудолюбивой, всегда выполняла то, что говорила тетя, зато мальчик старался избежать работы. Том имел брата, а Поллианна не имела брата, она очень скучала по отцу.
Произведения очень мне понравились , потому что они правдивы, детские, интересные и увлекательные, я с удовольствием читала их от начала до конца.