Чим вразила мене поезія минають дні, минають ночі.

У поезії «Минають дні, минають ночі…» звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем у тогочасній Росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. Кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. Байдужість, на думку Т. Шевченка,— це найстрашніше, що може бути в житті: Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати І спати на волі. Поезія «Минають дні, минають ночі…» — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. Поет, звертаючись до долі, просить у неї неї не багатства: А дай жити, серцем жити І людей любити… На думку Кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. Тому поет пише: Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї, жаль, Боже, То дай злої! Злої! Життя й творчість Т. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, до йому повірити в свої сили, запалити іскру надаї, іскру волелюбності, правди, щастя