Відповідь:
1-Б, 2-Б, 3-Г, 4-Г, 5-В, 6-А, 7-В, 8-А, 9-Б, 10-В, 11-Б, 12-Б
1. З якою сільськогосподарською худобою порівнюється неволя народу: б) туром;
2. Народ намагався боротися з панами якщо не зброєю, то: б) кіллями
3. Чого НЕ робилося панами з тими холопами, яких було спіймано за їх втечу? г) вішано на центральній площі.
4. Як незадоволений пан за поведінку і прагнення Остапа до волі, називав кріпака: г) гайдамакою.
5. Де відбувалося розтавання Остапа з коханою? в) під вербами біля ставка;
6. У кого оселилися Остап і Соломія після переправи чере річку?
А) у циган
7. Чому втікачі, переховуючись, раптом погасили вогнище? в) почули кінський тупіт;
8. Тікаючи з неволі, Іван в дорозі пристав до Остапа через те, що вони: а) були з одного повіту;
9. Що вразило втікачів, коли вони переховувалися в комишах? б) сяяння трьох вогників;
10. Що робили Остап із Соломією для того, щоб переправитися через річку? в) майстрували пліт;
11. Чому Остап і Соломія не переправилися на той берег річки разом з іншими втікачами? Б) На втікачів напала сторожа, й Остап із Соломією не встигли сісти в човен.
12. Який епізод є розв'язкою твору? Б) загибель Соломії
Пояснення:
цитати для відповідді
1. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів.
2. ".. за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами...
3. "Лиха доля чекала втікача: його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана, знов у неволю, на панщину"
4. пан біга по хаті, мов скажений. "Бунтар, кричить, гайдамака! Він мені людей баламутить..
5. Ходім до ставка, посидимо під вербами.
6. Стара циганка взяла Остапа під свою опіку.
7. "Раптом здалека, з берега річки, почувся кінський тупіт. Усі насторожились. — Гаси вогонь ..."
8. " Іван пристав до Остапа десь у дорозі. Вони були з одного повіту, навіть села їх були близько. Се їх з'єднало"
9. "Ураз — що се? Сон сниться чи чудо діється? Далеко за річкою блиснуло щось, немов із неба вогонь упав на землю і спалахнув, як свічка. Поряд сяйнуло знов, а за ним у третьому місці сильно бухнув полумінь. Три вогні горіли, як свічки в церкві,— і не можна було розібрати, чи воно на землі, чи на небі діється"
10. "Соломії дуже сподобався мельників план. Вона мала охоту зараз-таки в'язати пліт. При світлі воскової свічки, що вони роздобули в млині, вони взялися до роботи і так захопилися, що забули про втому та сон.."
11. А човни тим часом тікали. Вода кипіла під веслами, човни тремтіли й скакали на воді, як живі. — Стій! — неслось із берега,— будемо стріляти! — Гримнуло кілька стрілів і сколихнуло повітря.
12. із можливих варіантів: Остап не загинув (варіант А), Остап і Соломія не одружилися (варіант В), розповідь старого Остапа про його важке життя є ЕПІЛОГОМ, а не розв"язкою, тому залишається варіант Б) загибель Соломії
Якою б не була страхітливо руйнівна війна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величезне позитивне значення для історії українського народу безперечне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, напочатку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок вперед. До речі, об'єднання — кінець національному дрібному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кінець]. Очевидно, його підставою була розірваність земель і різнобожжя.
А народ увесь в цілому треба поставити над війною. Щоб він у картині був більший за війну, народ радянський, смертю смерть поправший.
Незмірний, неприступний розумінню старої західної душі всеперемагаючий гнів слов'янина зіткнувся на рубежах тисячоліть з холодним методом злочинного германця і, скоряючись уже не тільки рукам полководців, а ніби самому інстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги, здавалось, па тисячу літ вперед, так не жаліли життя і добра. Тут у розжарених небачених тиглях виплавлялася історія нового світу...
Радянський народ весь вихований у прагненні подвигу.
Народ може бути великий у кожен даний момент тільки в одній області. Нема поетів — є генерали, маршали. Бувають епохи художників, бувають і інші епохи, які породжують людей розумних і сильних, надзвичайно мужніх.
Сьогодні ми не належим уже собі. Ми належим війні, яка змінить світ. Ми належим майбутньому, бредучи по коліна в крові, окрашені минулим, якому також ми належим.
...скажіть мені, чому ж не весело стало житися в селі? Чому так почали уникати фізичної праці? Хто прокляв її? Хто заворожив, зневажив? Для чого з людини, що обробляє землю, зняли красу вишивки, покрою, кольору? Чого стала людина землі карикатурою на городського гультіпаку?
