Дитячі літа є своєрідною психологічною основою для багатьох митців. Недарма кажуть, що вони — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Біографічні відомості про дитячі літа М. Стельмаха, а також повість "Гуси-лебеді летять" підтверджують ці міркування. Маленький хлопчик Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від лопотіння їхніх крил лунає дзвін. У цьому виявився талант головного героя сприймати світ поетично й образно. Чому ж він був такий?
Безумовно, згадується матуся Михайла Стельмаха, Ганна Іванівна. Вона добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме ця українська жінка навчила свого сина любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері. Як не згадати з цього приводу епізод із насінням. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодній жінці з дитиною. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.
А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дем'ян, дядько Микола, якого прозвали Бульбою, бабуся, яку він дуже любив. Його дитинство було сповнене незвичайним, романтичним, казковим світом. І кожен із нас зможе побачити перед собою образи простих, добрих, Щирих трударів, серед яких пройшли дитячі роки малого Михайлика.
Ставши дорослим, Михайло Панасович був добрим батьком для свого сина та дочки, ростив їх у любові, розповідав про все те, що так любив із дитинства, тому, мабуть, молодому поколінню так подобаються твори цього письменника. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався і мені. Часом здається, що я теж живу серед чудової природи Вінничини. відчуваю запах квітів, вслухаюсь в "бентежні звуки далеких звонів", що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись навесні з далекого вирію.
Объяснение:
Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.
-Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 — написала свій перший вірш «Надія». За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.
-До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою-Свій творчий псевдонім поетеса запозичила в свого дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).
-Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — «мистецтво».
