Аналіз поезії тараса шевченко "молитва".

Добро і краса - основа життя людини на землі на мій погляд, кожна справжня людина прагне досконалості, тобто добра і краси. а як же інакше? якщо людина не прагне чогось високого, то, на мій погляд, це вже не людина, а просто тварина, що вміє розмовляти і носить одяг. що, крім краси і добра, може бути основою життя?   багатство? зрозуміло, що без грошей не проживеш, але чи є вони ціллю людського життя? як на мене, ні. гроші - це лише засіб, щоб досягати цілей та уникати частки проблем. не більше, не менше.  для людей природно замислюватися над тим, що залишиться після них. чи залишать вони світ кращим, досконалішим, ніж він був до них?   чи привнесуть вони у світ щось корисне для людей - або просто гарне? якщо так, то життя було не марним. а ні, то навіщо тоді прожила людина своє життя?

Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».

• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».

• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».

• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»

• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»