Твір на тему що для мене означають кольорові миші 8-10 речень

Ми живемо на україні. наша батьківщина здавна славилася не лише щедрим урожаєм, родючими землями та багатими лісами. найбільше, чим завжди дивувала весь світ україна - це українці. працелюбні, терплячі та горді. у всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства, а людей забрати у рабство. хто лише не нападав на наші землі. всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога. але українці - волелюбний народ. ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. наші предки відвоювали для нас вільну україну, ціною своєї крові, своїх життів. багато з них полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе. основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти україну, її гордість, її свободу, її волю. тому ми повинні любити і берегти наш край, обороняти україну від загарбників. і ніколи не забувати про тих, кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам*ятаючи слова великого шевченка:   і мене в сім'ї великій,  в сім'ї вольній, новій  не забудьте пом'янути  незлим тихим словом.

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.